У кожного терапевта виникали ситуації, коли під впливом проєкцій і проєктивних ідентифікацій з боку пацієнта складно було розрізнити, де реальність, а де спроєктоване пацієнтом. Як терапевту впевнитися в своїй позиції? Як вчасно розпізнати, що ваші реакції продиктовані контртрансфером, а не професійною позицією?

Вирішити ці сумніви допомагає якісно укладений терапевтичний контракт.

Терапевтичний контракт — це не лише про правила, а й про підтримку терапевта в складних терапевтичних стосунках із пацієнтом. Укладання контракту — це не просто формальність чи стандартна процедура. Це важливий інструмент, який визначає межі відповідальності та ролі кожного учасника процесу — як терапевта, так і пацієнта.

Контракт створює простір для безпечної та ясної взаємодії, де можна спиратися на встановлені рамки навіть у складні, емоційно насичені моменти терапії.

Укладення контракту визначає межі відповідальності кожного учасника та реальну сторону терапевтичних стосунків. У міру розвитку терапевтичного процесу терапевт буде раз по раз переживати моменти, в які йому не буде ясно, чи узгоджується його миттєве відчуття з точною об'єктивною характеристикою взаємодії, чи воно визначається елементами, спроєктованими з внутрішнього світу пацієнта. Терапевт, захоплений контртрансфертною реакцією, може використовувати контракт для відстеження, чи адекватні його реакції лікувальному методу і цілям чи вони мотивовані силою впливу пацієнта на його внутрішні реакції. Наприклад:

якщо в ході лікування пацієнт звертається до терапевта зі звинуваченням у холодності та нечутливості, піднімаючи у терапевта контртрансферні страхи, що претензії пацієнта точні, клініцисту, ймовірно, доведеться витратити сили на те, щоб оцінити, чи є підтвердженням валідності обвинувачення цей факт, що він не відповідав на дзвінки пацієнта з нетермінових приводів.

Однак, якщо це пацієнт, чий анамнез включає надлишкові дзвінки попереднім терапевтам і якщо проблема обговорювалася як потенційна загроза поточному лікуванню, терапевт в момент сумніву у власній мотивації може подумати про контракт і усвідомити, що думка про те, що він може завдавати шкоди пацієнтові, відмовляючись відповідати на його телефонні дзвінки, суперечить угоді і, таким чином, сигналізує про проблему контртрансферу.

Цей хід думок допоможе терапевту уникнути відігравання, включаючись у телефонні бесіди, замість того щоб досліджувати активну діаду.

Укладення контракту дає терапевту орієнтири для подальшої дослідницької терапії. Якщо пацієнт почне відхилятися від угоди, терапевт зможе звіритися з цією угодою і постаратися зрозуміти, що в поточній ситуації може бути відповідальним за відхилення пацієнта від курсу. Це спосіб наблизитися до важливого динамічного матеріалу, перш ніж він «вибухне» у більш явному відіграванні.

Можливі загрози терапії також вимагають від клініциста зусиль до того, щоб забезпечити як адекватне обговорення природи проблеми, так і чуйну та продуману чуйність до реакцій пацієнта.

Укладення контракту нe позбавляє від проблеми; воно робить і пацієнта, і терапевта більш пильними як до природи загрози, так і до потреби мати план, щоб контейнувати небезпеку. Воно надає клініцисту точку відліку, до якої можна повертатися, якщо така загроза виникне під час лікування.

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍