У психодинамічній психотерапії перебіг лікування часто відображається у зміні характеру трансферних реакцій пацієнта.

Трансфер-фокусована психотерапія (ТФП), яка є формою психодинамічної психотерапії, розглядає еволюцію трансферу як один із основних показників структурних змін особистості та прогресу лікування. На ранніх етапах домінують більш примітивні форми трансферу — зокрема параноїдний і психопатичний, які ускладнюють встановлення стабільного терапевтичного альянсу та підтримання відкритої комунікації.

У ТФП ці стани відповідають домінуванню розщеплених об’єктних стосунків, що переживаються як чергування персекуторних і експлуатуючих внутрішніх об’єктів.

У міру просування лікування ці форми поступаються більш інтегрованим депресивним патернам, що відкриває можливість для глибшого опрацювання амбівалентності, почуття провини та відновлення стосунків.

Такий перехід у ТФП розуміється як інтеграція розщеплених репрезентацій Я та об’єкта в межах терапевтичного трансферу.

Протягом успішного лікування відбувається зсув від переважно параноїдного трансферу, а також менш частого, але більш тяжкого психопатичного трансферу, до депресивних патернів трансферу.

Важливо, що цей перехід зазвичай не є лінійним: пацієнт може тимчасово повертатися до більш примітивних форм трансферу, однак вони стають коротшими і менш деструктивними для терапевтичного процесу.

Психопатичний трансфер, який включає свідомо оманливу поведінку пацієнта щодо терапевта та відповідне очікування, що єдиною метою терапевта є його експлуатація, має бути достатньо розв’язаним, щоб стала можливою чесна комунікація.

Чесна комунікація не означає відсутності тривоги, секретів або тимчасового уникання важливого матеріалу через сором чи провину. Вона означає, що ці труднощі стають тимчасовими і можуть бути опрацьовані в межах терапевтичної роботи. Терапевт може покладатися на готовність пацієнта повернутися до теми, відновити діалог і дослідити власні реакції, навіть якщо спочатку вони проявляються у формі недовіри.

Таким чином, уникання перестає бути стійким захистом і перетворюється на матеріал для спільного дослідження. У ТФП це означає, що уникання стає доступним для інтерпретації як частина активованої трансферної діади.

Не можна говорити про просунуту стадію лікування до повного розв’язання психопатичного трансферу; ці трансфери становлять один із найбільших викликів для терапії, і часто є резистентними до лікування, особливо тому, що антисоціальні пацієнти рідко мають мотивацію до лікування і зазвичай звертаються під зовнішнім тиском. Вони починають розв’язуватися тоді, коли пацієнт здатний поставити під сумнів припущення, що терапевт є цілком експлуатуючим і нездатним до емпатії, а всі стосунки ґрунтуються виключно на тому, хто кого може використати.

Параноїдні трансфери все ще можуть бути присутніми на просунутій стадії лікування, але тепер вони можуть розв’язуватися в межах сесії або протягом кількох днів, а не тижнів психотерапевтичної роботи; робота з цими трансферами спирається на достатньо міцний терапевтичний альянс, який дозволяє витримувати параноїдні регресії без загрози безперервності лікування.

Саме в контексті цих параноїдних трансферів, які все ще присутні, але вже не є всепоглинаючими, терапевт може побачити свідчення того, що пацієнт здатний витримувати почуття провини за власну агресію, а також визнавати амбівалентність і репаративні прагнення в трансфері, що сигналізує про рух до інтеграції.

Після спалаху підозри пацієнт може повернутися до обговорення, визнати суперечливі почуття до терапевта і прагнути відновити контакт. Такі зміни сигналізують про рух до інтеграції і позначають перехід до просунутої фази лікування.

Отже, ключовими ознаками просунутої стадії стають здатність до відновлення стосунку, витримування амбівалентності та інтеграція агресивних імпульсів без руйнування терапевтичного альянсу.

У моделі ТФП ці зміни відповідають інтеграції розщеплених об’єктних стосунків і переходу до більш зрілої організації особистості.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії