Послідовність частих закохувань, інтенсивних стосунків, які швидко стають розчаровуючими, і подальшої сексуальної проміскуїтетності є типовою для нарцисичних особистостей. Але сама повторюваність незадовільних стосунків ще не говорить нам про психодинаміку, яка стоїть за ними. Подібна історія стосунків може спостерігатися при різних особистісних констеляціях — і може мати принципово іншу психодинаміку, що лежить в її основі.
Традиційно це здавалося більш характерним для чоловічої, ніж для жіночої психології, оскільки «подвійний стандарт» у межах патріархальної ідеології надавав чоловікам більше свободи, ніж жінкам.
У міру того як жінки дедалі більше здобувають соціальну та фінансову незалежність, ця клінічна картина дедалі частіше спостерігається і в нарцисичних пацієнток.
Пацієнти зі значними мазохістичними тенденціями також можуть мати історію частих незадовільних стосунків, яка на перший погляд нагадує подібну динаміку проміскуїтетності, але фактично має зовсім іншу структуру.
У мазохістичних пацієнтів несвідоме почуття провини через добрі стосунки має тенденцію провокувати їх руйнування; зазвичай такі пацієнти зрештою «стабілізуються» у стосунках, у яких їх змушують страждати і де несвідомо сплачується висока ціна за задовільні сексуально-любовні стосунки.
Тобто зовні ми можемо бачити схожу картину — низку стосунків, які знову і знову завершуються незадоволенням. Однак у мазохістичній динаміці руйнування добрих стосунків пов’язане з несвідомим почуттям провини. У нарцисичній — центральною стає інша проблема: як зберегти ідеалізацію партнера, не зіткнувшись із заздрістю та подальшим знеціненням.
Нарцисичні особистості шукають партнера, який, на їхню думку, буде настільки винятково чудовим і таким, що приносить задоволення, що буде захищений від, здавалося б, неминучого знецінення, характерного для любовних стосунків цих пацієнтів: достатньо ідеального, щоб обіцяти постійне задоволення, але не настільки ідеального, щоб інтенсивна заздрість почала руйнувати стосунки.
У цьому й полягає одна з центральних дилем: партнер має бути достатньо «особливим», щоб підтримувати ідеалізацію та приносити нарцисичне задоволення, — але його цінність не повинна стати настільки великою, щоб власна залежність від нього, його успіх або перевага почали переживатися як загроза.
Як може вирішуватися ця дилема в реальних стосунках? Кернберг описує декілька характерних конфігурацій.
Деякі особи з патологічним нарцисизмом розв’язують цю дилему, підтримуючи стосунки з людиною, яка задовольняє їхні об’єктивні потреби в комфорті, соціальному статусі чи захопленні та економічній безпеці. Такі стосунки дають їм свободу як для минущих сексуальних контактів з іншими, так і для повного присвячення себе кар’єрі або мистецькій сфері як засобу особистого тріумфу, що забезпечує задоволення й підтвердження власної переваги. У таких випадках сама якість інтимності деградує.
Іноді нарцисичні особистості притягуються одна до одної завдяки спільній грандіозності та потребі в захопленні, об’єднуючись у «красиву пару» або «владну пару», що максимально задовольняє їхню потребу сприйматися як вищі за інших.
В інших випадках нарцисична особистість обирає партнера з настільки очевидними негативними рисами, що власна перевага пацієнта підкреслюється на контрасті й таким чином має стабілізувальний ефект.
Або пара може існувати в нарцисичній бульбашці, де одна людина надмірно й ригідно ідеалізує партнера, бачачи його крізь ореол власної грандіозності, та вимагає, щоб інші сприймали його так само незалежно від його реальних характеристик.
На поверхні ці стосунки можуть виглядати дуже по-різному: партнер як джерело комфорту й статусу, «владна пара», союз із явно слабшим партнером або взаємна грандіозна ідеалізація. Проте в кожному з цих варіантів важливим клінічним питанням залишається те, яку функцію партнер виконує для патологічного грандіозного Селф — і наскільки можливими в таких стосунках залишаються окремість Іншого, залежність і справжня інтимність.
Така динаміка спостерігається як у гетеросексуальних, так і в гомосексуальних стосунках, де один або обидва партнери мають виражену нарцисичну патологію.
Однак за цими способами організації стосунків Кернберг описує ще глибший рівень конфлікту.
На глибшому рівні ми часто виявляємо інтенсивну несвідому заздрість до іншої статі, поєднану з несвідомим бажанням одночасно бути представником обох статей. Тут поєднання нарцисичної та едіпової динаміки може функціонувати як захист від надзвичайно конфліктних, травматичних стосунків із недоступним едіповим ідеалом. Несвідома ідентифікація з обома батьківськими образами утворює фантазовану, злиту, примітивну едіпову пару всередині патологічного грандіозного Селф пацієнта .
Матеріал підготовлено на основі книги «Treating Pathological Narcissism with Transference-Focused Psychotherapy» Діани Даймонд, Френка Йоманса, Баррі Стерна та Отто Кернберга.
Наразі наш Інститут працює над перекладом цієї книги українською мовою. Подробиці згодом.
(c) Юлія Голопьорова,
Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії