Ми, терапевти, стикаємося з випадками, коли перше звернення людини по психотерапевтичну допомогу відбувається саме в межах парної терапії. Саме у близьких стосунках особливо виразними можуть ставати ті прояви особистісної патології, які поза межами пари тривалий час залишаються менш помітними — зокрема нарцисичні способи регуляції самооцінки, залежності, агресії та ставлення до Іншого.
Особливу увагу цій клінічній проблемі приділяє Отто Кернберг — автор однієї з ключових сучасних теорій патологічного нарцисизму та концепції злоякісного нарцисизму. Разом із Diana Diamond, Frank E. Yeomans та Barry L. Stern у книзі Treating Pathological Narcissism with Transference-Focused Psychotherapy він описує особливості оцінювання пар із нарцисичними конфліктами:
На першій сесії парної терапії нерідко можна почути, що один із партнерів уже тривалий час просить іншого звернутися по індивідуальну терапію через його або її спалахи люті, схильність до контролю, зарозумілість чи принизливе ставлення.
Хронічна порожнеча стосунків у парі, коли один або обидва партнери мають тяжку нарцисичну патологію, часто майже відчутна для клініциста, який проводить оцінювання. Водночас дія нарцисичних опорів в одного або обох партнерів може суттєво ускладнювати оцінювання самої пари та її труднощів.
У кабінеті це може виглядати, наприклад, так:
один партнер докладно описує «нестерпність» іншого, але майже не здатний говорити про власний внесок у конфлікт. Будь-яка спроба терапевта змістити увагу на його поведінку переживається як нерозуміння, несправедливість або навіть як приєднання терапевта до «ворожої сторони».
Якщо виходити з того, що пара — нерідко за направленням індивідуального терапевта — звертається саме по парну терапію, прояви нарцисичних опорів у процесі оцінювання порушують кілька загальних питань. Передусім, чому пара звертається саме зараз і яка реальна динаміка порушила попередню рівновагу — часто нарцисично-мазохістичну рівновагу, рівновагу, пов’язану з депресією, або рівновагу між грандіозним і вразливим нарцисизмом? Чи справді обидва партнери зацікавлені в терапії, чи один із них змушує іншого брати в ній участь, і як це має впливати на рішення щодо лікування?
Сам момент звернення часто має діагностичне значення. Пара могла роками існувати у відносно стабільній, хоча й патологічній рівновазі. Звернення по допомогу може відбутися тоді, коли ця рівновага порушується: партнер, який раніше поступався, починає встановлювати межі; залежний партнер стає більш автономним; один із партнерів досягає професійного успіху; з’являється третя особа або виникає загроза розриву. Тому питання «Чому саме зараз?» може бути одним із ключових під час первинного оцінювання.
Якою мірою проблеми зумовлені переважно патологією одного з партнерів, а якою — патологічною взаємодією між ними та змінами цієї взаємодії з плином часу? Це особливо дискусійне питання для тих, хто працює з парою із системної або системно-аналітичної позиції, оскільки зосередження на внеску одного з партнерів виводить терапевта з нейтральної позиції — більш-менш рівновіддаленої від обох партнерів і спрямованої на роботу із системою пари — та певною мірою вводить його в саму систему, яку він оцінює.
Водночас нерідко трапляються ситуації, коли лють одного з партнерів, його презирство та знецінення партнера й терапевта фактично руйнують саму можливість роботи з парою. Якщо терапевтові не вдається стримати лють і знецінення одного з партнерів і в терапевтичному кабінеті таким чином відтворюється неефективна й аб’юзивна ситуація, терапевт може вирішити зустрітися з цим партнером індивідуально, щоб обговорити можливість індивідуальної роботи або оцінити характер терапії, яку ця людина, можливо, вже проходить.
Наприклад, партнер може перебивати іншого, висміювати його слова, виправляти «неправильну» версію подій, а згодом так само знецінювати інтервенції терапевта. У такій ситуації поведінка в кабінеті стає частиною самого діагностичного матеріалу: терапевт безпосередньо спостерігає ту динаміку, про яку партнери розповідають.
Деякі клініцисти, стикаючись з інтенсивними нарцисичними опорами, проводять повне діагностичне оцінювання партнера, у якого припускають нарцисичну патологію. Якщо таке оцінювання підтверджує наявність тяжкого патологічного нарцисизму або нарцисичного розладу особистості (НРО), який істотно сприяє конфлікту в парі, показаним буде психодинамічне лікування цього партнера. Якщо значущу патологію мають обидва партнери, постає питання, чи може парна терапія забезпечити більш адаптивну рівновагу, чи обох партнерів варто направити на індивідуальне лікування.
Центральним для оцінювання стає питання, наскільки сильною все ще залишається прив’язаність між партнерами — на противагу ситуації, яка, схоже, свідчить про поступовий розпад стосунків. Тут необхідно оцінити характер сексуальних стосунків і задоволення від них, спільні інтереси та взаємодію в повсякденному житті, а також те, наскільки зберігаються почуття любові, захоплення, поваги та емпатії — на противагу образі, ненависті, прагненню помсти та презирству.
Тому важливо оцінювати не лише інтенсивність конфлікту. Двоє людей можуть багато сваритися й водночас зберігати інтерес одне до одного, сексуальний потяг, здатність переживати провину, турбуватися про партнера та відновлювати контакт після конфлікту. В іншій парі відкритих сварок може майже не бути, але разом із ними можуть бути відсутні й близькість, цікавість до Іншого та емоційна залученість. Для прогнозу терапії ця різниця може бути принциповою.
Останнім елементом оцінювання пари є визначення того, якою мірою все ще життєздатною залишається спільна система Супер-Его, представлена спільними цінностями та життєвими цілями, а також стосунками з родиною і друзями, і чи може ця система бути залучена як ресурс у терапії.
Ідеальною може бути ситуація, коли ухвалюється рішення лікувати одного з партнерів із діагнозом патологічного нарцисизму або НРО в контексті стосунків пари, які все ще є достатньо життєздатними, щоб витримати тривалий і повільний процес лікування. Часто попередня, обмежена в часі парна терапія може створити умови, завдяки яким пара буде здатна витримувати труднощі та мінливості тривалого лікування одного з партнерів.
Історія стосунків пари має важливе значення для оцінювання того, чи існували між партнерами коли-небудь близькість, взаємна ідеалізація, взаємне відчуття задоволення та закоханість одне в одного — те, що могло бути втрачено, але все ще зберігається в пам’яті. Наявність такої історії підсилює можливість того, що, попри теперішні конфлікти, ці стосунки все ще мають основу для спільного майбутнього.
У цьому сенсі запитання про минуле пари — це не лише збір анамнезу. Здатність партнерів згадати періоди, коли вони любили одне одного, захоплювалися одне одним, відчували сексуальне бажання та отримували задоволення від спільного життя, може бути важливим показником того, чи існує ще психологічна основа для відновлення стосунків.
Іноді професійний успіх або невдача одного чи обох партнерів перетворюють раніше життєздатну рівновагу на нестерпну ситуацію. Коли переважають такі зовнішні обставини — економічні, соціальні чи сімейні, — їхнє терапевтичне дослідження може забезпечити стабільність терапевтичного сетингу, необхідну для лікування окремого пацієнта.
Отже, під час оцінювання пари з нарцисичними конфліктами терапевт оцінює не лише те, наскільки поганими стали стосунки. Не менш важливо зрозуміти, що утримувало цю пару разом, що саме порушило її попередню рівновагу і — головне — що між партнерами все ще залишається живим.
(c) Юлія Голопьорова,
Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії