Ваш пацієнт не пропускає жодної сесії, але кожну з них починає зі звинувачень, принижень або загроз припинити терапію?

Отто Кернберг, доктор медичних наук, відзначає, що в таких ситуаціях фантазії та страхи пацієнта відображають його припущення, що якщо він постійно не чинитиме опору терапевтові, то зазнає з його боку подібного натиску ненависті, садистичної експлуатації та переслідування. У цей момент навіть мовчання терапевта може переживатися як насильство, а емпатія — як прихована пастка.

Очевидно, що за допомогою проєктивної ідентифікації пацієнт приписує терапевтові власну ненависть і садизм; ця ситуація ілюструє тісний зв’язок між переслідувачем і переслідуваним, хазяїном і рабом, садистом і мазохістом — усі ці пари врешті-решт відсилають до садистичної, фруструючої, дражливої матері та безпомічного, паралізованого немовляти.

По суті, пацієнт розігрує об’єктні стосунки між переслідувачем і жертвою, чергуючи ці ролі у власних ідентифікаціях і проєктуючи взаємну роль на терапевта.

У найбільш патологічних випадках це виглядає так, ніби єдиною альтернативою бути жертвою є самому стати тираном. Повторювані прояви ненависті та садизму здаються єдиною формою виживання й надання сенсу — окрім убивства, самогубства або психопатії.

За Отто Кернбергом, у менш тяжких випадках, з’являється додатковий динамічний чинник — заздрість: нетерпимість до доброго об’єкта, який уникає цієї жорстокості й тому ненавидиться за навмисне утримування (як це фантазує пацієнт) того, що могло б перетворити переслідуючий об’єкт на ідеальний. У цій ситуації терапевт переживається як той, хто «міг би дати», але не дає — любов, порятунок, ідеальне материнське прийняття.

Ще м’якші випадки – з більш витонченими й розгорнутими формами садомазохістичної поведінки в межах невротичної організації особистості. В них Отто Кернберг вказує на несвідомий потенціал насолоди від болю, спокусу переживати біль як передумову переживання задоволення — у контексті кастраційної тривоги, несвідомого почуття провини за едіпальні прагнення та як остаточну трансформацію пасивно пережитого болю в активне компромісне розв’язання відповідних несвідомих конфліктів. Тут біль перестає бути лише стражданням. Він стає способом відчути контроль, збудження або навіть близькість.

Усі ці динаміки можуть проявлятися у тісно сконденсованому й поєднаному вигляді, відрізняючись лише ступенем і пропорціями. Спільним для них є інтенсивна мотивація підтримувати зв’язок із ненависним об’єктом — зв’язок, який задовольняє ці різні примітивні трансфери, що на думку доктора Кернберга,  відображає потужну фіксацію на примітивних об’єктних стосунках. Адже ненависть тут — не протилежність любові, а її викривлена форма.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍