Що відбувається з терапією, коли ненависть у трансфері стає домінуючим афектом?

Коли пацієнт атакує саме те, що найбільше потребує, а терапевт починає відчувати виснаження, безсилля або приховане роздратування?

Напередодні старту ІІ Модулю розглянемо підхід Отто Кернберга, автора та викладача програми «Любов та Агресія: від норми до патології», щодо загальних аспектів лікування пацієнтів із тяжкою психопатологією агресії (зокрема інтенсивної ненависті в трансфері).

Розглядаючи спектр психопатології ненависті, доктор Кернберг наголошує на контртрансферних реакціях цього афекту:

Пацієнт, особливо з нарцисичною організацією та антисоціальними рисами, найбільше ненавидить те, чого найбільше потребує від терапевта: непохитної відданості йому. Пацієнт ненавидить через заздрість до творчості, що міститься в зусиллях терапевта зрозуміти його та передати це розуміння.

Відчуття аналітика, що він виснажений, що його зусилля марні, усвідомлення масштабу невдячності пацієнта можуть призвести до контртрансферних реакцій, які схильні підтримувати або навіть маскувати розігрування пацієнтом ненависті та заздрості.

Терапевт може намагатися уникнути власного розчарування, емоційно дистанціюючись від пацієнта. Відновлення внутрішнього спокою терапевта може відбуватися ціною внутрішньої капітуляції, яку пацієнт, що не дивно, часто відчуває, але легко терпить, оскільки справедливо сприймає її як поразку терапевта.

Може встановитися хитка рівновага, за якої поверхнева доброзичливість приховує «паразитарну» природу терапевтичних стосунків.

Або ж терапевт може увійти в змову з процесом розщеплення у пацієнта, сприяючи переміщенню агресії в інше місце та підтримуючи формування псевдотерапевтичного альянсу, що забезпечує поверхнево дружні стосунки в трансфері.

Ще одним часто обраним рішенням є «поглинання» терапевтом агресії пацієнта — з повним усвідомленням того, що відбувається, але без знаходження способу перетворити це розігрування на продуктивні інтерпретації. Такий розвиток подій, що означає мазохістичне підкорення «неможливому» пацієнтові, іноді відбувається цілком свідомо, коли терапевт вірить, що достатньою любов’ю можна вилікувати майже все.

Зворотним боком такого мазохістичного підкорення пацієнтові часто стає подальше розігрування агресії в контртрансфері — або шляхом припинення лікування, або через несвідоме провокування пацієнта на його припинення.

Навіть досвідчений терапевт буде коливатися у своїй внутрішній позиції — від сесії до сесії — між спробами аналітично опрацювати активацію ненависті в трансфері та відступом або відмовою від активної роботи. Ці природні коливання можуть відображати розумне компромісне утворення, що дозволяє терапевтові зробити крок назад, оцінити наслідки своїх інтервенцій і отримати певний простір для відновлення перед поверненням до активної інтерпретаційної позиції.

У всіх випадках надзвичайно важливо діагностувати вторинні захисти проти ненависті на найбільш патологічному полюсі спектра агресії в трансфері — тобто розвиток антисоціальних або психопатичних трансферів. Свідоме або несвідоме розбещення пацієнтом усіх стосунків, зокрема терапевтичних, має послідовно досліджуватися, причому терапевт повинен усвідомлювати, що таке дослідження, ймовірно, переведе зовні «спокійний» психопатичний трансфер у тяжко параноїдний і активує інтенсивну ненависть у трансфері. Нормальні функції супер-его терапевта — його моральність без моралізаторства — переживаються пацієнтами з антисоціальними тенденціями як руйнівні напади та критика.

Робота з інтенсивною ненавистю в трансфері вимагає від терапевта не лише технічної точності, а й здатності витримувати складні контртрансферні реакції без втрати аналітичної позиції.

Усвідомлення цих процесів і послідовна їх інтерпретація є ключовими для переходу від руйнівної динаміки до інтеграційного процесу.

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍