Близькість. Часто ми звикли думати про неї як про щось особисте, як про простір для двох. Але варто цій близькості з’явитися в межах групи, як вона одразу стає об’єктом поглядів, фантазій, оцінок і несвідомих реакцій інших.
Пара ніколи не існує у вакуумі. Вона завжди включена в ширший психологічний контекст — у групу, яка одночасно потребує її як носія надії на любов і водночас може переживати щодо неї напруження, заздрість або агресію.
Саме в цьому перетині — між інтимністю двох і динамікою багатьох — розгортаються складні процеси, які стосуються ідентичності, сексуальності та відчуження. Психоаналітична теорія груп описує ці процеси наступним чином:
У малій групі сексуальність проявляється в базовому припущенні утворення пари як захист від примітивної агресії. Тут «едипова пара» репрезентує прагнення до сексуального розв’язання передедипових конфліктів, виражених у бажаннях, страхах і фантазіях груп залежності та «боротьби–втечі».
У великій групі сексуальність або заперечується, або виражається у формах сексуальних ілюзій, пронизаних садистичними елементами. Більш зрілі форми сексуальності зазвичай переходять у підпілля, і таємне утворення пар виникає як безпосередня реакція на процеси великої групи та як захист від них. У натовпі беззастережна ідеалізація лідерів є відповідником нетерпимості орди до пар, які намагаються зберегти свою ідентичність як пара. У великій групі домінуюча сексуальна ідеологія має тенденцію формуватися через надмірну проєкцію примітивних функцій Супер-Его на групового лідера.
Тут виникають дві альтернативи:
З одного боку — або сексуально репресивна конвенційна ідеологія.
З іншого — схильність до розщеплення сексуальних фантазій і емоційних стосунків, що супроводжується знеціненням і агресивним ставленням до сексу.
У таких фантазіях часто переважають передедипові, поліморфно-перверсні інфантильні тенденції.
Інакше кажучи, сексуальність ніби відокремлюється від близькості — вона може існувати, але без глибокого емоційного зв’язку. І саме це часто робить стосунки поверхневими або нестабільними.
Психологія групового сексу ілюструє саме цю другу альтернативу. Водночас обидві ідеології подібні тим, що продукують конвенційну мораль, спрямовану проти сексуальної реалізації автономної пари. Не випадково, що історично спостерігалися коливання між сексуально репресивними та сексуально проміскуїтетними ідеологіями: обидві спрямовані на уніфікацію та сплощення сексуального досвіду пари.
Між парою та групою існує складний і потенційно небезпечний зв’язок. Пара в ізоляції може зруйнувати саму себе, оскільки не має зовнішнього об’єкта для спрямування агресії, що неминуче виникає в інтимних стосунках. Водночас стабільність пари залежить від її здатності вибудувати автономію в межах групового контексту, тому вона не може уникнути свого зв’язку з групою.
Пара втілює надію групи на любов і сексуальний союз перед загрозою руйнівних регресивних процесів, тому група її потребує.
Але водночас група переживає ворожість і заздрість до пари, що коріняться в заздрості до уявного щасливого союзу батьків і в несвідомому почутті провини, пов’язаному з едіповими прагненнями.
Це добре помітно, наприклад, у дружніх компаніях або робочих колективах: поява пари часто змінює атмосферу — викликає цікавість, напруження, іноді заздрість або навіть приховане віддалення інших.
Конфлікти між парою і групою повертають нас до поняття відчуження, яке є водночас нормальним і патологічним явищем. Людина з межовою організацією особистості не досягає інтегрованого відчуття ідентичності та зрілого Супер-Его. Формування патологічно грандіозного Я як компенсації цієї дифузії ідентичності призводить до нарцисичної організації особистості. І дифузія ідентичності, і патологічний нарцисизм сприяють розчиненню Я у великих групах і натовпах, які дають ілюзію сили та сенсу. Нездатність до стабільного інтимного союзу з іншою людиною водночас підтримує жорсткі межі між індивідом і соціальною групою, що посилює відчуження.
Втім, відчуження переживає і психічно здорова людина, яка має інтегровану ідентичність і сформоване Супер-Его. Саме завдяки цьому вона здатна виходити за межі конвенцій групи, її обмежень сексуальності, а також її культурної й інтелектуальної сплощеності. Там, де емоційно порушена людина відчуває полегшення, здорова людина переживає відчуження. Формування автономної пари, яка долає едіпові обмеження кожного з партнерів, перетворює це індивідуальне відчуження на відчуження пари. Досягнення цього рівня розвитку є важливим показником успішного завершення одного з ключових завдань підліткового віку.
Ймовірно, що саме здатність витримувати це напруження — між близькістю та групою, між любов’ю та агресією — і є однією з найважливіших ознак психологічної зрілості.
(c) Юлія Голопьорова,
Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії