У роботі з межовими пацієнтами ми часто бачимо парадокс:
найглибше прагнення до близькості, раптово змінюється на
інтенсивну тривогу та руйнуючу агресію
Це протиріччя пояснюється тим, що межові особистості внаслідок розщепленого світу внутрішніх об'єктних стосунків інакше відчувають любовні стосунки.
Для межових пацієнтів любов це інтенсивний, всеохопний афект, у якому прагнення до злиття переплітається зі страхом відкидання, зради, тотального контролю, приниження. Їхні стосунки – арена, де йде постійна боротьба між ідеалізацією та переслідуванням, між бажанням єднання й потребою захиститися. Все це яскраво ілюструє внутрішню драму межових пацієнтів:
неможливість утримати цілісний образ об’єкта,
не розщепивши його на «абсолютно добрий» і «абсолютно поганий»
Цю динаміку докладно описує Отто Кернберґ, MD, який у своїх наукових дослідженнях показує, що навіть менш порушені пацієнти з межовою організацією особистості можуть зберігати здатність до сексуального збудження та еротичного бажання, однак страждають від наслідків патологічних інтерналізованих об’єктних стосунків. Механізми розщеплення межової особистості поділяють внутрішній і зовнішній світ об’єктних стосунків на ідеалізовані та переслідуючі фігури. Тому такі пацієнти здатні до ідеалізації стосунків із «частковими об’єктами». Проте ці стосунки надзвичайно крихкі й у будь-який момент можуть обірватися через вторгнення «абсолютно поганих» аспектів, які перетворюють ідеальні стосунки на переслідуючі.
У любовних стосунках таких пацієнтів часто поєднуються еротичне бажання й примітивна ідеалізація об’єкта любові. Ми можемо спостерігати розвиток сильної любовної прив’язаності з примітивною ідеалізацією — і більш стійкий тип стосунків порівняно зі стосунками нарцисичних пацієнтів. Зворотним боком таких ідеалізацій є схильність до раптових реакцій розчарування, трансформації ідеалізованого об’єкта на переслідуючий і руйнівних взаємин із колишніми об’єктами ідеалізації. У таких випадках саме під час розлучення часто проявляються найдраматичніші агресивні риси.
Ймовірно, найпоширенішим типом подібних патологічних стосунків є ті, що спостерігаються у інфантильних жінок із межовою організацією особистості, які відчайдушно чіпляються за чоловіків, ідеалізованих до такої міри, що з описів пацієнток важко скласти реалістичний портрет цих чоловіків. На перший погляд, цей тип нагадує жінок із мазохістичними схильностями, які покірно підкоряються садистичним партнерам, однак у випадку межових пацієнток ідеалізація має нереалістичний, дитячий характер.
Отто Кернберґ, базуючись на аналізі клінічних проявів, визначив кілька характерних особливостей інтенсивних любовних стосунків у пацієнтів із межовою організацією особистості. Такі індивіди в повній мірі виявляють здатність до генітального збудження та оргазму, поряд із пристрасною відданістю, що свідчить про необов’язковість досягнення емоційної зрілості для формування «примату генітальності». У цих пацієнтів, здається, відбувається часткова інтеграція поліформної перверсійної інфантильної сексуальності з генітальною сексуальністю. Вони ніби здатні інтегрувати агресію та любов — тобто підпорядковувати агресивні, садомазохістичні компоненти інфантильної сексуальності отриманню лібідинального, еротичного задоволення. Така інтеграція сексуального збудження й еротичного бажання відбувається раніше, ніж формується здатність інтегрувати агресивно заряджені та лібідинально заряджені інтерналізовані об’єктні стосунки. Розщеплення об’єктних стосунків (на ідеалізовані та персекуторні (переслідуючі)) зберігається, і інтенсивна еротична ідеалізація виконує функцію заперечення агресивних елементів внутрішніх об’єктних стосунків, захищаючи ідеалізовані від впливу агресії.
Пацієнти з межовою організацією особистості виявляють здатність до своєрідного примітивного закохування, що характеризується нереалістичною ідеалізацією об’єкта любові, з яким вони фактично не встановлюють глибокого емоційного контакту. Така ідеалізація відрізняється від зрілої та демонструє розвиткові етапи самого механізму ідеалізації, який ще не досяг рівня нормальної зрілої закоханості.
Сильні сексуальні переживання, у яких ідеалізуються інтимні стосунки, можуть слугувати способом заперечення нестерпної амбівалентності та збереження розщеплення. Цей процес ілюструє явище, яке можна назвати передчасною едіпізацією доедіпових конфліктів у багатьох пацієнтів із межовою організацією особистості: любовні зв’язки, надзвичайно інтенсивні за своєю невротичною природою, маскують нездатність витримувати амбівалентність. Клінічні спостереження Отто Кернберґа свідчать, що в осіб обох статей активація генітальних форм взаємодії може бути спробою уникнути лякаючих і фруструючих стосунків, пов’язаних з оральними потребами та залежністю — ніби несвідома надія на оральне задоволення через сексуальну активність і створення ідеальних, «нефруструючих» стосунків із заміщенням матері сприяє втечі в ранню сексуалізацію всіх взаємин.
Таким чином, розуміння динаміки любові й агресії у межових пацієнтів відкриває для терапевта не лише складність внутрішнього світу таких особистостей, але й глибину людської боротьби між прагненням до єдності та страхом знищення.
(c) Юлія Голопьорова,
Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії