Чому інколи найближчі люди ранять одне одного сильніше за будь-кого?

Чому в одних парах конфлікти руйнують стосунки, а в інших — дивним чином стають частиною їхньої стабільності?

З психоаналітичної точки зору любовні стосунки ніколи не складаються лише з ніжності. У них завжди присутні:

- агресія

- проєкції

- несвідомі сценарії дитинства

- складні внутрішні конфлікти.

Саме ці сили можуть як руйнувати пару, так і парадоксально підтримувати її існування. Психоаналіз показує, що близькість у стосунках майже ніколи не є безперервною: вона змінюється, проходить через періоди напруги, дистанції та відновлення.

Одним із ключових феноменів, що описує цю динаміку, є переривчастість у любовних стосунках — періодичні дистанції, конфлікти або навіть тимчасові розриви, які можуть виконувати захисну функцію для пари.

Отто Кернберг, доктор медичних наук (M.D.), стверджує, що центральна функція переривчастості пояснює, чому деякі пари можуть мати стабільні й тривалі стосунки разом із (попри або навіть завдяки) агресії та насильству, що відреаговуються у їхньому любовному житті. Якщо умовно класифікувати неорганічну психопатологію на невротичну, межову, нарцисичну та психотичну категорії, то партнери, які походять із різних категорій патології, можуть встановлювати різні форми рівноваги, що стабілізують їхні взаємини і водночас дозволяють їм відреаговувати свій «божевільний світ», контейнерований захисною переривчастістю.

Протягом багатьох років спільного життя інтимність у парі може як посилюватися, так і руйнуватися через відреагування певних типів несвідомих сценаріїв, які відрізняються від періодичного відреагування звичайних, дисоційованих несвідомих об’єктних стосунків минулого. Ці специфічні, водночас лякаючі й бажані несвідомі сценарії поступово формуються завдяки кумулятивному ефекту дисоціативних поведінкових проявів. Такі відреагування можуть ставати вкрай деструктивними, інколи просто тому, що запускають замкнені (циклічні) реакції, які поглинають любовне життя пари поза межами їхніх намірів і здатності їх стримувати.

Одним із важливих типів таких несвідомих процесів є нарцисичні конфлікти.

Нарцисичні конфлікти проявляються не лише у несвідомій заздрості, знеціненні та руйнуванні, але й у несвідомому бажанні доповнити себе коханим партнером, ставлячись до нього як до уявного двійника. Дідьє Анзьє описав несвідомий вибір об’єкта любові як гомосексуальне і/або гетеросексуальне доповнення самого себе: гомосексуальне — у тому сенсі, що ставлення до гетеросексуального партнера вибудовується як до дзеркального образу «Я». Будь-яка сторона партнера, яка не вписується у цю доповнювальну схему, може не прийматися.

Неодноразово помічено, що після довгих років спільного життя партнери починають бути схожими один на одного навіть фізично. Нарцисичне задоволення у таких близнюкових стосунках може оберігати пару від активації деструктивної агресії. Однак за менш сприятливих обставин такі стосунки можуть перерости у те, що називають «оболонкою» пари — вимогу повної та постійної інтимності, яка спочатку сприймається як інтимність любові, а згодом може перетворитися на інтимність ненависті.

Таким чином, психоаналітичний погляд на любовні стосунки показує їхню складну природу: любов і агресія, близькість і дистанція, ідеалізація та розчарування постійно переплітаються. Саме здатність пари витримувати ці суперечності часто і визначає, чи зможуть стосунки не лише зберегтися, а й розвиватися.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍