Як у людини формується ідентифікація себе до чоловічої чи жіночої статі? Що визначальним є для цього процесу?
Як гормони, культура та емоційні зв’язки формують ядерну гендерну ідентичність — основу нашого Селф? Про все це - далі.
Роль гормонів у пренатальному розвитку:
Ще у 1972 році Мані та Ерхардт у своїх дослідженнях наводять докази того, що, виховуючи хлопчика чи дівчинку, батьки по-різному поводяться з дітьми залежно від їхньої статі, навіть якщо вважають, що ставляться до них однаково. Хоча існує різниця між немовлятами чоловічої та жіночої статі, яка базується на гормональній історії, ця різниця не призводить автоматично до відмінностей у постнатальній поведінці за жіночим/чоловічим типом. Фемінізуюча гормональна патологія у чоловіків і маскулінізуюча гормональна патологія у жінок, за винятком випадків дуже серйозних гормональних порушень, можуть більше позначитися на гендерно-рольовій ідентичності, ніж на ядерній гендерній ідентичності.
Перевищення рівня андрогенів у дівчаток у пренатальний період може призвести, наприклад, до хлоп’ячої поведінки, підвищеної енергійності в іграх, агресії.
Неадекватна пренатальна андрогенна стимуляція у хлопчика може зумовити певну пасивність і неагресивність, не впливаючи при цьому на ядерну гендерну ідентичність.
Гермафродитні діти розвивають стійку жіночу або чоловічу ідентичність залежно від того, виховували їх як дівчаток чи як хлопчиків – і незалежно від їхнього генетичного коду, гормонального рівня і навіть – певною мірою – зовнішнього вигляду геніталій.
Однак не менш важливим чинником є те, як формується ідентичність у контексті сімейних стосунків.
Вплив виховання та сімейних стосунків:
Низка проведених досліджень показує, що трансгендерність, тобто ідентифікація індивіда з гендером, протилежною біологічній, не залежить від генетичних, гормональних чи фізіологічних генітальних відхилень. Хоча під час вивчення деяких біологічних варіацій, особливо жіночої трансгендерності, постає питання про можливий вплив гормонального рівня, усе ж більше підстав вбачати причини цього явища в серйозних порушеннях ранніх психосоціальних взаємодій.
У цьому зв’язку дуже цікаві вперше описані Столлером (1975b) психоаналітичні дослідження дорослих трансгендерів і дітей з аномальною гендерною ідентифікацією, які дають інформацію про основні патерни батьківсько-дитячих взаємин.
Виявилося, що:
- У чоловіків-трансгендерів (чоловіків за біологічними ознаками з жіночою ядерною ідентичністю) матері, як правило, мали яскраво виражені бісексуальні риси, а батьки або були відсутні, або пасивні й відсторонені. Мати сприймала сина як своє продовження, невід’ємну частину себе. Такий «блаженний симбіоз» призводив до поступового стирання у дитини чоловічих рис, посиленої ідентифікації з матір’ю, а також відмови від чоловічої ролі, яка була неприйнятною для матері і невдало реалізованою батьком.
- У жінок-трансгендерів мати зазвичай відкидаюча, а батько або відсутній, або недоступний для доньки, яка не відчуває, що її підтримують як дівчинку. Це стимулює її стати замісною чоловічою фігурою для матері в її самотності. Маскулінна поведінка доньки схвалюється матір’ю, її депресія відступає, і виникає відчуття повноцінної сім’ї.
Те, що в ранньому дитинстві батьківська поведінка (особливо поведінка матері) має величезний вплив на ядерну гендерну ідентичність дитини та всю її сексуальну поведінку, характерне не лише для людей. У класичній праці Харлоу і Харлоу (1965) описано дослідження поведінки приматів і наведено докази того, що необхідною умовою нормального розвитку сексуальної поведінки мавп є наявність тісного фізичного контакту дитинчати з матір’ю та пов’язаного з цим відчуття безпеки. За браку материнської турботи в ранньому віці та малочисельних контактів із ровесниками під час критичної фази розвитку у дорослому стані спостерігаються різні порушення сексуальної поведінки. Такі особини згодом також страждають від соціальної дезадаптації.
Окремої уваги заслуговує внесок Отто Кернберга, чия концепція допомагає зрозуміти, як формування гендерної ідентичності пов’язане з інтегрованістю Его.
Погляди Отто Кернберга на інтегрованість Его:
Особливу увагу варто приділити поглядам Отто Кернберга, доктора медичних наук. Він підкреслює, що завдання і прийняття ядерної гендерної ідентичності визначає прийняття або чоловічої, або жіночої гендерної ролі. Оскільки несвідома ідентифікація з обома батьками (несвідома бісексуальність, визнана в психоаналізі) також передбачає несвідому ідентифікацію з ролями, що приписуються тій чи іншій статі, існує чітка тенденція до бісексуальних патернів поведінки та стосунків, а також до бісексуальної орієнтації як універсальної людської властивості. Можливо, що крім суворих соціальних і культурних вимог до чіткої статевої ідентичності («Ти або хлопчик, або дівчинка»), остання підкріплюється й визначається інтрапсихічною необхідністю інтегрованої та консолідованої ідентичності особистості загалом. Тобто ядерна гендерна ідентичність лежить в основі формування ідентичності Его.
Фактично сексуальна ідентичність є ядром его-ідентичності.
Клінічні дослідження показують, що недостатня інтеграція ідентичності (синдром дифузії ідентичності) зазвичай співіснує з проблемами гендерної ідентичності і у людей з трансгендерністю зазвичай виявляються серйозні порушення й інших аспектів ідентичності.
Таким чином, біологічні фактори, виховання та глибинні несвідомі процеси взаємодіють у складному балансі, формуючи те, що Отто Кернберг називав ядром нашої ідентичності — фундаментом цілісного Его.
Трансгендерність - це надзвичайно складне явище. Ми закликаємо не думати про нього шаблонно. При визначенні причин трансгендерності необхідно брати до уваги всі можливі фактори, що вплинули на формування індивіда: генетичні, гормональні (як матері в пренатальний період, так і трансгендерного індивіда) і психологічні, глибоко несвідомі.
Вивчення цих процесів не лише розширює наше теоретичне розуміння, а й поглиблює психотерапевтичну практику, адже питання ідентичності — це питання про те, ким ми є, як ми любимо і як виражаємо агресію, які місця вони займають у нашій психіці та стосунках.
(c) Юлія Голопьорова,
Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії