Коли до нас приходить пацієнт із межовою організацією особистості, ми - психотерапевти входимо в простір, де емоційна турбулентність це скоріше правило, аніж виняток. Саме на цьому етапі народжується особливий тип зв’язку між терапевтом і пацієнтом — зв’язку, здатного витримати гнів, тривогу, розчарування, а подекуди й сильне бажання втекти.
Ви вже провели діагностичну фазу, обговорили діагностичні враження, досягли в цьому взаєморозуміння, обговорили вид терапії, яку пропонуєте, вказавши на внутрішньо-досліджувану парадигму цієї терапії, обговорили цілі терапії, терапевтичну рамку і способи, якими ви обмежуєте відіграючу поведінку пацієнта, детально обговорили з ним принцип вільного говоріння, а також що саме будете робити ви. А що далі? Тільки після цього починається терапія, початкова фаза.
Цілі й відповідні завдання початкової фази відображають природу межової патології й показують, як психодинамічна терапія починає формувати специфічний тип взаємодії.
Терапевт розпочинає застосування стратегій, однак рух до мети — тобто виявлення внутрішніх об’єктних репрезентацій — можливий лише в межах терапевтичного контексту, який не допускає надмірного деструктивного відігравання з боку пацієнта.
Тому на цій фазі особливо важливо підтримувати терапевтичний контракт і фокусувати увагу на будь-яких відхиленнях від нього.
Відігравання на цьому етапі часто проявляється у вигляді випробування або підверження сумнівам рамки терапії, визначеної контрактом.
Інший типовий варіант — імпульсивне бажання пацієнта припинити терапію, коли зростаюча увага до його інтенсивних афектів і внутрішнього світу провокує тривогу.
Якщо початкова фаза терапії розвивається успішно, пацієнт поступово демонструє більший контроль над імпульсивною та саморуйнівною поведінкою, поєднаний зі зростанням здатності переживати інтенсивні афекти. Цей прогрес часто є наслідком усунення вторинної вигоди від відігравань, як передбачено терапевтичним контрактом.
Коли контроль над імпульсами посилюється, соціально неприйнятна поведінка поза межами терапевтичного сетингу зменшується, хоча не обов’язково зникає повністю.
Встановлення чітких меж сприяє перенесенню емоційного напруження всередину терапевтичних стосунків, де базові діади об’єктних стосунків активуються у трансфері.
Ця стабілізація створює умови для поступового використання аналітичних технік ТФТ.
Інтенсивні афекти концентруються у межах терапевтичної ситуації, визначеної як безпечний простір, де будь-які почуття можуть бути витримані.
Терапевт має змогу пов’язати хаотичні імпульси пацієнта, такі як тривога, лють, відчуття порожнечі чи депресивний настрій, із динамікою їхніх стосунків, що відображає домінуючі внутрішні об’єктні стосунки, активовані у трансфері.
У міру того, як пацієнт переконується, що його інтенсивні емоції можуть бути витримані в терапії, терапевтичний альянс міцнішає, навіть попри можливі емоційні бурі.
Здатність пацієнта переживати сильні афекти у стосунках із терапевтом і все ж повертатися на наступний сеанс — це ознака зрілого терапевтичного альянсу.
Проте навіть у такому випадку у пацієнта можуть виникати імпульси припинити терапію через:
- тривогу, пов’язану з усвідомленням неприємних аспектів свого внутрішнього світу;
- зростання прив’язаності до терапевта, що провокує страх залежності або страх бути покинутим;
- перші проблиски усвідомлення власної агресії, яка раніше була витіснена або проєктувалася, і що може спричиняти параноїдні реакції у трансфері.
На цьому етапі ключовим завданням терапевта стає здатність:
- утримувати процес
- не поспішати з інтерпретаціями
- витримувати сплутаність та напруження, необхідне для розвитку терапевтичних стосунків
Саме в цих моментах народжується справжній терапевтичний альянс — той, що не уникає бурь, а навчається в них орієнтуватися.
(c) Юлія Голопьорова,
Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії