З яким типом трансферу ми маємо справу на кожному етапі лікування?

Це питання є визначальним для розуміння перебігу лікування, адже саме динаміка трансферу дозволяє нам зрозуміти рівень структурної організації пацієнта та напрям можливих змін.

Більшість наших пацієнтів із межовою організацією особистості (МОО) розпочинають лікування з переважно параноїдним трансфером, очікуючи, що терапевт їх відкине або завдасть їм шкоди. У цій фазі терапевтичний простір структурований недовірою та очікуванням небезпеки: об’єкт переживається як потенційно руйнівний, а власна агресія локалізується назовні. Саме тому рання робота часто зосереджена на витримуванні проєкцій і поступовому їх осмисленні.

Параноїдна організація не є випадковою перешкодою лікування. Вона є необхідним етапом, який утримує психічну рівновагу пацієнта в умовах внутрішнього розщеплення. Ця інтеграція допомагає пацієнтові перейти від параноїдно-шизоїдної позиції (із проєкцією агресії) до депресивної позиції, в межах якої він здатен розпізнавати внутрішнє походження агресивних імпульсів, що раніше проєктувалися, витримувати амбівалентні реакції щодо об’єктів і переживати почуття провини, занепокоєння та імпульси до відновлення раніше пошкоджених стосунків.

Цей перехід означає суттєву зміну в організації внутрішнього досвіду: агресія більше не сприймається виключно як зовнішня загроза, а стає частиною Я, що відкриває можливість для відповідальності та турботи.

Депресивні трансфери характеризуються інтенсивним почуттям провини через агресивні імпульси, які більше не проєктуються, і включають можливість негативної терапевтичної реакції, що ґрунтується на провині та відчутті власної надмірної вимогливості й недостойності допомоги.
У клінічній практиці це може проявлятися у формі самознецінення, страху «перевантажити» терапевта або несвідомого саботування позитивних змін як способу самопокарання.

Еволюція від параноїдного до депресивного трансферу є центральною трансформацією в Трансфер-фокусованій психотерапії (ТФП). Вона супроводжується розв’язанням структурних характеристик МОО — а саме дифузії ідентичності та переважного використання примітивних захистів.

Саме тут стає помітним поступове послаблення розщеплення та зростання здатності до інтеграції суперечливих афектів і репрезентацій.

Ця еволюція включає два основні етапи.
Перший етап трансформації, який відбувається в процесі спостереження та обговорення реверсій у межах діад, полягає в поступовому прийнятті пацієнтом своєї ідентифікації як із переслідувальними, так і з переслідуваними об’єктами всередині себе, разом із відповідними імпульсами ненависті та туги.

Інакше кажучи, пацієнт починає визнавати, що обидві позиції — і агресора, і жертви — належать його внутрішньому світу, а не існують лише в зовнішній реальності.

Другий етап — це поступовий перехід від розщеплених внутрішніх репрезентацій переслідувального та ідеалізованого досвіду до їх інтеграції в більш складну цілісність у процесі опрацювання чергування протилежних діад.

На цьому рівні формується здатність утримувати амбівалентність без руйнівного розщеплення, що і становить сутність структурної зміни в межах ТФП.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії