Що спонукає пацієнтів замовчувати певні аспекти свого життя під час терапії? Які захисні механізми стоять за цим? Як утаювання інформації може стати перешкодою на шляху до ефективного лікування і що терапевт може зробити, щоб виявити та подолати ці механізми захисту?

Про всі ці аспекти – далі.

Утаювання інформації, як варіант нечесності, повинно розглядатись як пряма загроза лікуванню. В контексті залученої динаміки нечесність і утаювання можуть бути в однаковій мірі мотивовані деструктивною внутрішньою частиною Я (селф), яка спротивляється процесу лікування, щоб захистити себе від аналізу і зберегти розщеплення, яке організовує внутрішній афективний світ пацієнта.

Ознаки утаювання можуть виявлятися в невідповідностях між тим, про що пацієнт повідомляє, і іншими джерелами інформації, наприклад інформації від третіх осіб та ін.

При розгляді відхилень від чесної і повної комунікації або її зриву терапевт повинен проводити різницю між епізодичним і хронічним подавленням.

Епізодичне подавлення — це свідоме утаювання інформації щодо визначеної області. В цілому, пацієнт, без сумніву, буде відчувати спокусу подавляти найбільш конфліктні аспекти, але його позитивна мотивація дозволить подолати цю спокусу.

Хронічне подавлення — це систематичне свідоме утаювання пацієнтом матеріалу протягом тривалих періодів часу або тривала відмова говорити більшу частину часу під час одного чи кількох сеансів. Хронічне подавлення може відображати, наприклад:

- спроби контролювати лікування (або терапевта),

- активний змагальний настрій щодо терапевта,

- виражені параноїдні страхи (як при психопатичному або параноїдному трансферу первазивної якості)

- почуття провини за які-небудь дії.

Коли пацієнт визнає, що існує тема, про яку важко говорити, терапевту, перш ніж розбиратися з конкретним змістом, який утаює пацієнт, слід звернутися за роз'ясненням і дослідити припущення пацієнта про наслідки розкриття секретів.

Окрім дослідження фантазій пацієнта, терапевту слід конфронтувати і досліджувати конфлікт між згодою пацієнта на основні правила відкритої комунікації і подальшим утаюванням або брехнею.

Значення цієї поведінки щодо терапевта може додати новий рівень розуміння до припущень пацієнта щодо терапевта (наприклад, пацієнт може вважати, що терапевт реагуватиме гнівно, критикуючи, але, утаюючи інформацію, пацієнт діє таким чином, що сам по собі провокує гнів і критику).

Дуже часто для опрацювання змагальності, страхів або почуття провини, що лежать в основі утаювання, необхідний тривалий період часу.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍