Як ранні стосунки дівчинки з матір’ю та батьком впливають на розвиток її сексуальності й здатності до стійких любовних стосунків? Особливого значення в цьому контексті набувають ідентифікація з матір’ю, ставлення матері до власної жіночності та звернення дівчинки до батька як нового об’єкта любові.
У книзі «Internal World and External Reality: Object Relations Theory Applied» (1980) Отто Кернберг розглядає роль ранніх об’єктних стосунків та едіпальних конфліктів у становленні жіночої сексуальності, звертаючись до концепцій французьких психоаналітиків, зокрема Брауншвейґа й Фена. Він пише:
«Маленька дівчинка й маленький хлопчик мають пройти різні етапи розвитку на шляху до ідентифікації з дорослою генітальністю.
Для маленької дівчинки відсутність безпосереднього стимулювання її генітального еротизму в ранніх стосунках із матір’ю, а передусім конфлікти матері щодо цінності власних геніталій і генітальних функцій у найширшому розумінні, могли б призводити до гальмування психосексуального розвитку. Згодом це гальмування вторинно посилюється розвитком заздрості до пеніса та витісненням сексуального суперництва з едіпальною матір’ю. Водночас знецінення матір’ю чоловіків і геніталій свого маленького сина може докорінно змінювати сексуальні уявлення та конфлікти її дітей обох статей».
У цьому контексті Отто Кернберг звертає увагу як ставлення матері до власної жіночності впливає на формування тілесного й сексуального самовідчуття доньки. Конфлікти матері можуть ускладнювати для дівчинки прийняття власної сексуальності та робити ідентифікацію з матір’ю більш суперечливою.
«На думку французьких авторів, генітальність маленької дівчинки, на відміну від соціально підкріплюваної “публічної демонстрації” чоловічої генітальності, що виявляється в гордості маленьких хлопчиків за свій пеніс, залишається приватною: у своєму сексуальному розвитку дівчинка залишається сама. За цих обставин її мовчазна, прихована несвідома надія пов’язана з поворотом від матері до батька та інтуїтивним прагненням до батьківського пеніса, який, проникаючи у вагіну, зрештою мав би утвердити її вагінальну генітальність і жіночу сексуальність загалом».
Отто Кернберг розглядає звернення дівчинки до батька як надію на визнання власної жіночності за межами первинних стосунків із матір’ю. Сексуальна образність цього опису належить до сфери несвідомої едіпальної фантазії.
«Брауншвейґ і Фен припускають, що шлях жіночого сексуального розвитку, оскільки він самотніший і прихованіший, потребує більшої мужності, ніж шлях маленького хлопчика, генітальність якого з різних причин стимулюють обоє батьків. Можливо, саме тому, що за оптимальних обставин маленькій дівчинці довелося змінити перший еротичний об’єкт, звернувшись від матері до батька, і в цьому процесі раніше, рішучіше й самотужки перейти від прегенітального до генітального розвитку, доросла жінка потенційно має більшу мужність і здатність до відданості в гетеросексуальних стосунках, ніж дорослий чоловік.
В іншому контексті Альтман (1977) зазначав, що зміна об’єкта любові в жінок, на відміну від збереження першого об’єкта в чоловіків, може бути одним із важливих чинників, завдяки яким жінкам загалом легше підтримувати стабільні любовні стосунки. Чоловіки були б схильні нескінченно шукати ідеальну матір, а в їхніх стосунках із жінками легше відновлювалися б прегенітальні й генітальні страхи та конфлікти, спонукаючи їх уникати тривалих зобов’язань. Жінки ж, уже відмовившись від свого першого об’єкта, були б більш здатними до відданості у стосунках із чоловіком, готовим встановити з ними повноцінні генітальні та “батьківські” стосунки».
Отто Кернберг виокремлює тут думку про здатність пережити зміну первинного об’єкта любові й побудувати нову прив’язаність. Розглядаючи погляди французьких авторів та Альтмана, він пов’язує цей досвід зі здатністю до відданості в дорослих любовних стосунках.
«Ще одним вирішальним чинником здатності жінок до відданості у стосунках може бути їхнє прагнення забезпечити дітям постійний догляд і захист. Ця турбота має біологічні та психосоціальні передумови, передусім ідентифікацію з материнськими функціями й пов’язані з ними цінності Суперего, сформовані шляхом сублімації (Blum, 1976)».
(c) Юлія Голопьорова,
Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії