У процесі психотерапії важливим завданням є не лише інтерпретація вербальних висловлювань пацієнта, але й уважне спостереження за його діями, які можуть бути проявами внутрішніх конфліктів.

Одним із ключових феноменів, з якими стикається терапевт, є відігравання.

Відігравання — це вираження несвідомого конфлікту у дії, а не в емоційному переживанні, спогаді чи вербальній комунікації. Таке відігравання може надавати важливу інформацію про конфлікти пацієнта, але водночас, завдяки своїй захисній функції, заважає усвідомленню або особистісним змінам. Воно має тенденцію до закріплення, оскільки знижує внутрішнє напруження навколо конфлікту й може приносити значне задоволення. Його необхідно систематично досліджувати і, в ідеалі, розв’язувати за допомогою інтерпретації.

Існує багато видів відігравання.

Пацієнти можуть відігравати між сеансами чи під час них. Форми імпульсивної чи саморуйнівної поведінки поза сеансами можуть включати, крім самопошкодження, провокування агресії в інших або необдумане занурення у хаотичні «любовні» стосунки. Часта ризикована поведінка, зловживання психоактивними речовинами, самоушкоджувальні дії, розлади харчової поведінки - це далеко неповний перелік хронічних відігравань.

Форми відігравання під час сеансів — крик, кидання предметів, запізнення чи передчасний вихід, що виникають замість словесного вираження переживань.

Іноді відігравання набуває форми короткочасних дій під час сеансів (секунда чи хвилина), коли пацієнт робить щось, що вибиває терапевта з рівноваги. Наприклад, може раптово сказати: «О, я забула сказати вам, я вже три місяці вагітна», а потім, ніби нічого не сталося, продовжити говорити про інше. Тут присутні одразу дві форми відігравання: 

– приховування важливої інформації поза межами сеансів 

– раптове повідомлення, що сильно впливає на хід терапії.

Інтерпретації іноді мають зосереджуватись на тому, як труднощі зовнішньої реальності ігноруються заради пошуку задоволення у внутрішньому світі.

Терапевт може сказати: «Ми дійшли думки, що ваше мовчазне сидіння тут може давати вам відчуття, що ви сильніші за мене й контролюєте ситуацію. Але якою ціною у реальному світі ви платите за це внутрішнє відчуття? Адже ваша вербальна активність під час сеансу допомагає нам рухатися вперед, а це відчуття влади може вам коштувати прогресу».

Окрім звичних типів відігравання, що їх відносно легко діагностувати і лікувати, існують і більш складні. Наприклад, ті, що проявляються у відщеплених довготривалих патернах поведінки, які почалися ще до терапії — радше у «проживанні», ніж у «відіграванні». Прикладом може бути хронічне патологічне ожиріння. Терапевт має уважно відслідковувати зовнішнє життя пацієнта, щоб діагностувати такі форми, які можуть довго залишатися непоміченими і поступово посилюватися.

Розуміння природи відігравання, його різновидів і наслідків для динаміки терапії є одним із пріоритетних завдань психотерапевтичної роботи. 

Усвідомлення цих проявів дозволяє терапевту не лише розпізнати приховані конфлікти пацієнта, а й сформулювати інтерпретації, які допомагають трансформувати поведінкові реакції у простір осмислення й особистісного зростання.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍