Чи існує любов без нарцисизму? 

Зазвичай нарцисизм розглядають як протилежність любові. 

Проте Отто Кернберг показує, що саме таке протиставлення є одним із найбільших спрощень у розумінні любовних стосунків. У своїй книзі “Love Relations: Normality and Pathology” він зазначає, що: 

“Оскільки обраний партнер відображає власні ідеали людини, закоханість і любов безсумнівно пронизані виразним «нарцисичним» компонентом. І оскільки існує свідомий і несвідомий пошук комплементарності — від захоплення та задоволення тим, що інший здатний приймати й витримувати в собі, тоді як сама людина цього не може, до прагнення подолати обмеження власної статі через створення «бісексуального» союзу з партнером, — навіть така комплементарність служить «нарцисичним» цілям”. 

Іншими словами, 

партнер нерідко стає носієм тих якостей, які людина цінує, ідеалізує або прагне інтегрувати у власне психічне життя. Саме тому любовні стосунки майже завжди містять елемент нарцисичного задоволення. У психоаналітичному розумінні це саме по собі не є ознакою патології.

Наприклад, людину може приваблювати партнер, який здатний відкрито проявляти агресію, витримувати конфлікт або переносити близькість без страху втрати автономії. Таке захоплення може відображати несвідомий пошук психологічної комплементарності, а не лише романтичний потяг.

Водночас, тією мірою, якою інший задовольняє як потреби у турботі, так і едіпові потреби, а також виявляє вдячність за те, що отримує, любовні стосунки, безперечно, мають «об'єктний» характер. Вони містять альтруїстичні риси, які в незліченних формах інтегрують егоцентризм і самопожертву, відданість іншому та задоволення власних потреб. 

Саме цей баланс між власним задоволенням і здатністю сприймати партнера як окрему особистість Кернберг вважає однією з характеристик зрілої любові. 

Отто Кернберг наголошує, що нормальний нарцисизм і об'єктні стосунки взаємно доповнюють одне одного. З клінічної точки зору це означає необхідність окремо розглядати, з одного боку, той патерн взаємодії, на якому стабілізувалися або «застигли» стосунки пари, а з іншого — структуру особистості кожного з партнерів.

Наявність нарцисичного розладу особистості в одного або обох партнерів, безсумнівно, накладає відбиток на характер їхніх взаємин, і в окремих випадках розв'язання глибоких, тривалих подружніх конфліктів залежатиме від модифікації структури особистості одного чи обох партнерів.

У таких випадках зміна лише поведінкових патернів або комунікативних навичок може виявитися недостатньою. Стійкі зміни можливі лише тоді, коли терапевтична робота торкається організації особистості.

Проте значно частіше розв'язання патологічної взаємодії за допомогою психоаналізу, психотерапії або ж через розлучення виявляє, що значна частина того, що здавалося проявами нарцисичної патології в одного чи обох партнерів, насправді була наслідком несвідомої взаємної змови, заснованої на взаємній експлуатації та агресії, які походили з інших внутрішніх конфліктів.

Саме тому Кернберг пропонує аналізувати не лише особистість кожного з партнерів окремо, а й несвідому організацію їхніх взаємин. Те, що на перший погляд виглядає як прояв індивідуальної патології, нерідко виявляється продуктом специфічної взаємодії двох особистостей, у якій кожен із партнерів несвідомо підтримує патологічний баланс стосунків.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії