Чи справді нарцисична особистість здатна любити тільки себе?

Таке уявлення є досить поширеним. Проте Отто Кернберг пропонує зовсім інше бачення цієї проблеми. На його думку:

«Дилема полягає не в тому, чи інвестується психічна енергія у Я-репрезентацію чи в об'єкт-репрезентацію, тобто не в протиставленні Я-репрезентації та об'єкт-репрезентації. 

Питання полягає в тому, яке саме Я є об'єктом інвестування: Я, здатне інтегрувати любов і ненависть під домінуванням любові, чи патологічне грандіозне Я» (Otto Kernberg, “Love Relations: Normality and Pathology”, 1995).

Як зазначив ван дер Ваалс (1965), «справа тут не в тому, що «нарцис» любить лише себе і нікого більше, а в тому, що він любить себе так само погано, як і Іншого».

Але Кернберг іде ще далі. Він ставить питання, яке стосується вже не лише нарцисичної патології, а й природи зрілої любові:

Яким чином у стабільних любовних стосунках задоволення власного Я пов'язане із задоволенням від Іншого та внутрішніми зобов'язаннями перед ним? 

Оскільки обраний нами партнер відображає наш ідеал, закоханість і любов мають виразне «нарцисичне» забарвлення. І оскільки існує свідоме й несвідоме прагнення доповнити себе — від захоплення й задоволення тим, що Інший приймає і навіть цінує в нас те, що ми самі в собі не могли прийняти, до подолання обмежень власної статі в «бісексуальній» єдності з партнером, — це доповнення служить «нарцисичним» цілям.

Водночас, оскільки Інший забезпечує задоволення як потреб у прив'язаності, так і едіпових потреб, а також відповідає вдячністю за те, що сам отримує, любовні стосунки, безперечно, є «об'єктно орієнтованими». У них присутні альтруїстичні риси, які по-різному поєднують егоцентризм і самопожертву, відданість Іншому та власне задоволення.

Саме тому Кернберг робить важливий висновок: 

нормальний нарцисизм і об'єктна орієнтованість взаємно доповнюють одне одного.

Ці ідеї мають і безпосереднє клінічне значення. Вони вимагають окремо аналізувати, з одного боку, той патерн взаємодії, у якому стабілізувалися або «законсервувалися» стосунки пари, а з іншого — структуру особистості кожного з партнерів. 

Нарцисичний розлад особистості в одного з партнерів, без сумніву, накладає відбиток на їхні стосунки, і в деяких випадках розв'язання глибокого, тривалого подружнього конфлікту потребує модифікації структури особистості одного або обох партнерів.

Проте значно частіше розв'язання патологічної взаємодії за допомогою психоаналізу чи психотерапії — або ж через розлучення — виявляє, що те, що здавалося нарцисичною патологією в одного чи обох партнерів, насправді було наслідком несвідомої взаємної мовчазної згоди на експлуатацію та вираження агресії, породженої іншими внутрішніми конфліктами.

Іншими словами, далеко не кожна проблема в парі є наслідком нарцисичного розладу особистості. Нерідко джерело руйнівної взаємодії приховане у несвідомій динаміці, яку партнери спільно підтримують у своїх стосунках.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії