«Ти все ще мене кохаєш?» — питання, яке ми часто чуємо у парній терапії. Інколи воно є спробою утримання особливої форми близькості — тієї, що не витримує паузи, відмінності чи дистанції.
Близькість у стосунках може набувати різних форм. Іноді вона стає настільки щільною, що партнери починають ставати схожими один на одного, а межа між ними поступово зникає.
Спочатку це виглядає як ідеальна інтимність: взаєморозуміння без слів, відчуття повної налаштованості, відсутність тертя між «я» та «іншим». У цій подібності є задоволення — спокій, цілісність, звільнення від напруги відмінностей.
Але поступово в цій близькості з’являється інша якість. Замість зустрічі двох формується переживання «ми однакові». Відмінність більше не витримується — вона переживається як загроза і підлягає згладжуванню або витісненню. Інший починає функціонувати як дзеркало: підтверджувати, повторювати, підсилювати.
У цей момент близькість набуває нарцисичного характеру. Задоволення приносить не інший як окремий, а його подібність. Те, що спочатку об’єднувало, починає замикати: стосунки стають щільними, герметичними, майже непроникними для відмінності.
І саме тут з’являється напруга, яка не має виходу. Агресія не зникає — вона не може бути спрямована на «іншого», який більше не переживається як окремий. Вона або витісняється, або циркулює всередині цієї замкненої системи, набуваючи форм роздратування, знецінення або холодної відстороненості.
Те, що виглядало як ідеальна близькість, поступово перетворюється на «психічну оболонку», яка утримує від розпаду, але водночас не дає розвиватися.
У цій динаміці межа між близькістю і злиттям зникає непомітно: те, що мало б розширювати Я через контакт з іншим, починає його звужувати.
Саме в цьому місці ми виходимо на рівень нарцисичних конфліктів, які організовують таку форму близькості.
Нарцисичні конфлікти проявляються не лише у несвідомій заздрості, знеціненні, псуванні та відокремленні, але й у несвідомому прагненні доповнити себе за рахунок коханого партнера, який переживається як уявний двійник.
Дідьє Анзьє (1986), розвиваючи ідеї Вілфреда Біона (1971), описав несвідомий вибір любовного об’єкта як гомосексуальне та/або гетеросексуальне доповнення Селф: гомосексуальне — у тому сенсі, що гетеросексуальний партнер переживається як дзеркальне відображення Селф. Усе в партнері, що не відповідає цій доповнювальній схемі, не витримується. Якщо ця нетолерантність поширюється на сексуальність іншого, це може призводити до вираженого сексуального гальмування.
За нетолерантністю до сексуальності іншого стоїть нарцисична заздрість до іншої статі.
Натомість, коли інший обирається як гетеросексуальний двійник, несвідома фантазія доповнення через поєднання обох статей в одному може виконувати функцію потужного цементуючого чинника.
Протягом багатьох років спільного життя близькість у парі може або зміцнитися, або зруйнуватися внаслідок відтворення певних типів несвідомих сценаріїв, які відрізняються від періодичного розігрування звичайних, дисоційованих минулих несвідомих об’єктних стосунків.
За Отто Кернбергом, таке нарцисичне задоволення в таких «близнюкових» стосунках — поєднання об’єкта любові з нарцисичним задоволенням — оберігає пару від активації деструктивної Агресії. За менш сприятливих обставин такі близнюкові стосунки можуть перерости в те, що Анзьє (1968) називав «оболонкою» (шкірою) пари — вимогу повної і постійної інтимності, яка спочатку сприймається як любовна близькість, але зрештою перетворюється на інтимність ненависті.
Постійно повторюване запитання «Ти все ще мене кохаєш?» — яке відображає потребу підтримувати спільну «психічну оболонку» пари — має своїм відповідником твердження «Ти завжди так зі мною поводишся!», що сигналізує про зміну якості стосунку під цією оболонкою — від любові до переслідування.
Думка іншого стає єдиною, що справді має значення для збереження відчуття безпеки і психічної цілісності, і ця думка може змінюватися — від сталого потоку любові до не менш сталого потоку ненависті.
(c) Юлія Голопьорова,
Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії