Коли до нас приходять пацієнти межового рівня організації особистості, включно з нарцисичними, ми вже наперед знаємо, що терапевтичний шлях з ними буде складним і сповненим кризових моментів. Проте, часто найнебезпечніші ситуації з ними виникають не через їх гострі симптоми, а через постійну загрозу переривання лікування. Це пов’язано з тим, що психіка межових пацієнтів пронизана суперечливими об’єктними стосунками, що коливаються між ідеалізацією та знеціненням, довірою та параноїдною підозрою.

Загроза переривання терапії найчастіше проявляється на ранній фазі лікування, але небезпека переривання може виникати і на середньому етапі. Розмова про припинення терапії та відповідна поведінка можуть створити кризу для терапевта і призвести до роздумів, чи не допоможе такому пацієнтові інший вид лікування, який дає більш безпосереднє задоволення.

У клінічній практиці можна виділити кілька головних факторів, що провокують загрозу переривання терапії:

1. Негативний трансфер:

- Пацієнт «розміщує» ненависні внутрішні репрезентації в терапевта і намагається відокремитися від них, припинивши терапію.

- Пацієнт погрожує завершити лікування як протест проти терапевта, який, не надаючи тієї ідеальної турботи, якої він прагне, сприймається як байдужий або навіть переслідуючий.

2. Нарцисичні проблеми:

- Пацієнт відчуває конкуренцію та заздрість до терапевта, почувається приниженим у порівнянні з тим, кого вважає вищим за себе завдяки здатності терапевта допомагати. Таким чином, пацієнт утікає з терапії, щоб позбутися цих почуттів і «перемогти» терапевта.

- Пацієнт може також відчувати ревнощі до інших пацієнтів терапевта чи його інтересів поза межами терапії.

3. Проблеми прив’язаності та залежності:

- Пацієнт починає відчувати тривогу через зростаюче почуття привʼязаності, яке формується у позитивному трансфері (що може бути непомітним на поверхні), і залишає терапію, щоб уникнути тривоги, пов’язаної із залежністю.

4. Страх завдати терапевту шкоди / бажання захистити терапевта:

- Пацієнт відчуває, що його інтенсивні (агресивні та/або любовні) афекти є надмірними для терапевта чи будь-якої іншої людини, і вирішує піти з терапії, перш ніж це проявиться. Пацієнт може також відчувати легші форми провини чи сорому через садистичні або лібідинальні почуття.

- Пацієнт може зазнавати тиску з боку своєї сім’ї, яка підштовхує до припинення терапії, коли зміни у пацієнтові сприймаються як загроза рівновазі всієї сімейної системи.

Таким чином, загроза переривання вимагає від терапевта рівня активності, який дивує багатьох аналітично підготовлених спеціалістів. Вони можуть, наприклад, у разі пропуску сеансу просто чекати, чи з’явиться пацієнт на наступний. Коли ж терапія опиняється під загрозою, ТФП-терапевт займає активнішу позицію — як у практичних інтервенціях, так і щодо часу та глибини інтерпретацій.

Іноді терапевт має функціонувати як спостерігаюче Его, адже протягом деяких періодів пацієнт може повністю втратити цю здатність. Така ситуація вимагає від спеціаліста тимчасово вийти з позиції нейтральності. Коли терапевт бере на себе активнішу роль, його дії можуть становити конфронтацію з проєктивною переконаністю пацієнта в тому, що терапевт у кращому разі черствий і байдужий, а в гіршому — прагне експлуатувати й завдавати шкоди.

Та попри складність цих ситуацій, саме робота з ними відкриває можливість глибинних змін у пацієнта.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍