Ваш пацієнт на сесії говорить рівно, послідовно, «правильно».

Замість асоціацій ви чуєте від нього лише сухі звіти: що сталося, хто що сказав, які висновки він зробив.

Коли ви м’яко запрошуєте його зупинитися на переживанні — наприклад: «Що ви уявляли в той момент?» — виникає пауза. Напруження.

І майже одразу — відступ у пояснення: «Я не знаю… нічого особливого».

Або інший варіант: пацієнт приносить багато «розуміння» — інсайти, зв’язки, інтерпретації самого себе. Але варто наблизитися до афекту — з’являється жарт, знецінення або різка зміна теми.

‍

І тоді виникає питання:

чи дійсно тут «немає матеріалу» — чи радше пацієнт немає можливості його витримати?

‍

Толерантність до фантазії, а також розвиток символічного усвідомлення і здатності до контейнерування раніше дисоційованих або відігруваних афективних станів дозволяє пацієнту переживати й опрацьовувати емоції, які він раніше сприймав як надто загрозливі, щоб допустити їх у свідомість, і/або які, як він вважав, необхідно приховувати від терапевта. 

У підході Трансфер-фокусованої психотерапії (ТФП) цей процес розглядається як центральний механізм психічних змін. Перехід від відігравання до символізації відбувається в межах роботи з трансфером, де афективні стани, що раніше реалізовувалися у поведінці або униканні, поступово стають доступними для вербалізації та осмислення.

У контексті терапевтичних стосунків формується здатність пацієнта не лише діяти чи уникати, а й утримувати афект, позначати його та інтегрувати у власний психічний досвід. Це створює умови для більш диференційованого розуміння внутрішніх станів і зниження потреби у зовнішньому відіграванні як способі їх регуляції.

Це особливо стосується лікування межового пацієнта з нарцисичною організацією особистості, для якого центральною проблемою є те, наскільки він готовий розкривати свої вільні асоціації, послаблюючи контроль над ними, з огляду на імпліцитний страх того, що терапевт може зрозуміти те, що відбувається в його психіці, ще до того, як сам пацієнт зможе це повністю усвідомити. Потреба у всемогутньому контролі призводить до тенденції гальмувати вільні асоціації та знижувати доступність фантазійного матеріалу. 

У ТФП цей страх часто проявляється у трансфері як напруження навколо «бути прочитаним» або «викритим» терапевтом, що посилює потребу у контролі та обмежує доступ до фантазійного матеріалу. Відповідно, завдання ТФП-терапії полягає не лише в інтерпретації змісту, а й у поступовому зниженні цієї потреби у всемогутньому контролі через прояснення, конфронтацію та інтерпретацію трансферних реакцій. Адже потреба у всемогутньому контролі призводить до тенденції гальмувати вільні асоціації та знижувати доступність фантазійного матеріалу.

У процесі ТФП саме робота з цим контролем — як він проявляється «тут-і-зараз» у взаємодії з терапевтом — відкриває можливість для інтеграції розщеплених афектів і розвитку здатності витримувати власну внутрішню реальність без необхідності негайного відігравання чи уникання.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії