«Усі стосунки закінчуються катастрофою». Отто Кернберг про повторюваний наратив у терапії

Усі мої стосунки закінчуються катастрофою. 

Нормального партнера знайти неможливо. 

Я буду самотнім до кінця свого життя... — 

цей наратив знайомий кожному клініцисту.

На перший погляд це звучить як щире розчарування. 

Проте з погляду Отто Кернберга такі висловлювання часто є формою хронічного відігравання глибокого структурного конфлікту. Пацієнт приносить у кабінет не просто історію невдач, а свою дифузію ідентичності, розщеплення та інші проблеми.

Що ми бачимо за фасадом цих слів?

За Отто Кернбергом неможливість знайти об’єкт часто стоїть несвідомий страх перед симбіотичним злиттям або загроза руйнування «хорошого внутрішнього об’єкта» власною неінтегрованою агресією. Людина прагне любові, але на глибинному рівні сприймає близькість як територію приниження, контролю або поглинання.

Тоді кожні нові стосунки перетворюються не на простір для життя, а на арену для повторення патогенних інтерналізованих об’єктних стосунків. Через механізм розщеплення партнер перестає сприйматися як окрема людина. Він стає функцією:

  • Або «ідеальним рятівником», на якого проєкується Его-ідеал;
  • Або «переслідуючим об’єктом», який має підтвердити найгірші очікування пацієнта
  • або й те, й інше чергується в одних і тих самих стосунках або в низці стосунків

Все це наслідок недостатньої інтеграції любові та агресії, адже там, де лібідинальний афект не здатний витримати амбівалентність, будь-яка фрустрація з боку партнера миттєво активує нарцисичне знецінення. Звичайна людська недосконалість іншого стає для пацієнта доказом його власної «непридатності до любові» або абсолютної ворожості світу.

Зріла сексуальна любов за Кернбергом — це складне психічне досягнення, яке передбачає:

  1. Константність об’єкта: здатність бачити іншого цілісно, поєднуючи його «хороші» та «погані» частини.
  2. Інтеграцію агресії на службі еротизму: здатність витримувати конфлікт і напругу, не руйнуючи зв’язок.
  3. Зрілу залежність: можливість потребувати іншого без втрати власної ідентичності.

Справжня трагедія багатьох наших пацієнтів - не відсутність партнера, а те, що інтеграція афектів здається їм занадто небезпечною ціною за близькість.

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії