Що відчуває людина, коли втрачає когось близького? Чому один, попри глибокий біль, поступово повертається до життя, а інший — переживає втрату як тотальну психічну катастрофу?

У парадигмі Трансфер-фокусованої психотерапії (ТФП), ми розглядаємо втрату не просто як емоційну подію, а як виклик для стабільності внутрішньої структури об’єктних стосунків. Вирішальним є те, наскільки психіка здатна інтегрувати любов і агресію та чи володіє вона достатньою міцністю Его, щоб утримувати внутрішній зв’язок із втраченим об’єктом.

У нормі людина здатна витримувати амбівалентність. Вона може сумувати, зберігаючи при цьому цілісну репрезентацію об’єкта. Це означає, що «хороший» образ померлого не руйнується через біль чи випадкові спалахи гніву.

Пацієнт із інтегрованою ідентичністю може говорити:

• «Мені дуже боляче без неї, але я ніби досі внутрішньо розмовляю з нею».
• «Я сумую за ним щодня, але відчуваю, що частина його залишилась зі мною».

В термінах ТФП це свідчить про стабільність лібідинозно заряджених діад (Я—Об’єкт—Любов). Навіть за фізичної відсутності іншого, його внутрішня репрезентація залишається "живою" і підтримуючою. Це дозволяє зберегти нарцисичне інвестування у власне Я — здатність відчувати себе живим і здатним до нових стосунків.

Проте при межовій організації особистості (МОО) або патологічному нарцисизмі процес руйнується через механізм розщеплення. Втрата переживається не як сепарація, а як розпад внутрішнього світу.

Коли домінує дифузія ідентичності, пацієнт не має стійкого відчуття себе без іншого. Втрата об’єкта призводить до втрати частини репрезентації Я.

Пацієнти описують це як внутрішню порожнечу.

Якби пацієнти з межовими та нарцисичним розладами могли так символічно відображати свій внутрішній світ і доносити це до нас, то вони б сказали нам, що:

• «Після його смерті всередині ніби все померло».
• «Я більше нікого не відчуваю».
• «Мене ніби не стало».

Зазвичай вони не можуть висловити це словами, і нам, терапевтам, доводиться складати «карту» їхнього внутрішнього світу, орієнтуючись на інші канали комунікації — невербальні сигнали, контрперенесення, а також на те, як пацієнт «відіграє» (acting out) почуття, з якими не може впоратися

У випадках проживання втрат межовими та нарцисичними пацієнтами, ми бачимо активацію агресивних діад. Несвідома агресія (провина, гнів на те, що об'єкт "покинув", або давні конфлікти) не може бути інтегрована. Через розщеплення ця агресія спрямовується або на себе (депресія), або на оточуючих (знецінення).

У ТФП задача терапевта полягає не лише в "оплакуванні", а в допомозі пацієнту інтегрувати розщеплені частини його досвіду. Тільки коли пацієнт зможе витримати власну агресію до того, хто пішов, не руйнуючи при цьому його "хороший" образ, стане можливим перехід від патологічної порожнечі до здорового суму.

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍