«Я знаю, що повинен рухатися далі, але не можу відпустити цю втрату...»

Подібні переживання знайомі багатьом людям. 

Проте чому одні втрати з часом поступово інтегруються у життєвий досвід, тоді як інші роками продовжують викликати біль, провину, гнів, відчуття внутрішньої порожнечі або нездатність будувати нові стосунки?

Згідно з концепцією Отто Кернберга, втрата значущого об'єкта є не лише зовнішньою подією. Вона стає випробуванням для всієї системи внутрішніх об'єктних стосунків людини. 

Кернберг підкреслює, що процес горювання не зводиться до поступового зменшення болю чи пристосування до нових життєвих обставин. Втрата важливого об'єкта актуалізує внутрішній світ людини — її інтерналізовані об'єктні стосунки, афективні зв'язки, фантазії та несвідомі конфлікти, пов'язані з об'єктом.

Для Отто Кернберга центральним завданням горювання є не відмова від об'єкта, а трансформація стосунків із ним. Людина поступово визнає незворотність втрати у зовнішній реальності, водночас зберігаючи внутрішній зв'язок із важливим об'єктом як частиною власного внутрішнього світу.

Особливе значення Отто Кернберг надає здатності витримувати амбівалентність. Ми втрачаємо не ідеальний об'єкт, а реальну людину, яку водночас любили, потребували, на яку сердилися, в якій розчаровувалися та від якої залежали. Саме тому після втрати людина нерідко стикається не лише з сумом, але й із провиною, гнівом, жалем або невирішеними внутрішніми конфліктами.

З погляду Кернберга успішне горювання безпосередньо пов'язане зі здатністю інтегрувати любов і агресію щодо об'єкта. Якщо ці почуття залишаються розщепленими, людина може опинитися у пастці ідеалізації або знецінення. В одному випадку втрачений об'єкт переживається як абсолютно досконалий і незамінний, в іншому — його значущість заперечується як захист від болю втрати. 

Проте ані ідеалізація, ані знецінення не дозволяють повністю опрацювати втрату.

Кернберг розглядає здатність до горювання як одну з найважливіших ознак зрілої особистісної організації. Вона спирається на константність об'єкта — здатність зберігати внутрішній зв'язок із важливою людиною навіть за умов її фізичної відсутності або втрати.

Саме тому результатом зрілого горювання стає не забуття і не «відпускання» об'єкта. Навпаки, людина формує стійку внутрішню репрезентацію втраченого об'єкта, яка продовжує існувати як частина її особистості, життєвої історії та здатності любити.

Для Отто Кернберга здатність переживати втрату без руйнування внутрішнього світу є одним із найважливіших досягнень психологічної зрілості. Вона свідчить про здатність інтегрувати любов і агресію, витримувати амбівалентність, зберігати значущі внутрішні об'єкти та продовжувати розвиток навіть перед обличчям неминучих втрат людського життя.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії