«Я постійно обираю не того партнера. Наче наступаю на одні й ті самі граблі...»

На перший погляд здається, що проблема полягає у невдалому виборі партнерів.

Проте з погляду Отто Кернберга питання не лише в тому, кого людина обирає, а й у тому, яку внутрішню діаду об'єктних стосунків вона несвідомо активує у просторі близькості.

Нерідко наші пацієнти щиро дивуються тому, що знову опиняються поруч із людьми, які знецінюють, контролюють, емоційно віддаляються, принижують або зрештою залишають їх.

Зовні ці партнери можуть бути абсолютно різними.

Проте емоційний результат дивним чином залишається тим самим.

З точки зору теорії об'єктних стосунків це може бути пов'язано з тим, що людина несвідомо відтворює інтерналізовані діади об'єктних стосунків, сформовані в ранньому досвіді.

Разом із ними відтворюються знайомі афекти, уявлення про себе та про іншого, а також звичні способи пошуку любові, залежності та відігравання  агресії.

З точки зору нейропсихоаналізу, дитина по-різному намагається отримати любов, теплоту та турботу в дитинстві, і якщо її численні спроби залишаються марними, вона вдається до певних, часто руйнівних, способів впоратися з почуттями болю, паніки та депресії, які вона переживає через невдачу у налагодженні добрих стосунків із батьками. І тоді сама потреба дисоціюється, емоції болю, паніки та депресії стають фоновими, а в несвідомій пам'яті залишаються нав'язливі патерни поведінки, які колись допомогли впоратися з нестерпною фрустрацією.

Самі ж стосунки сприймаються з парадигми контролю-підпорядкування, садизму-мазохізму, злиття-відторгнення.

Те, що колись було болісним, може залишатися психологічно знайомим. 

А те, що знайоме, психіка нерідко переживає як більш безпечне, ніж щось нове і невідоме.

Саме тому людина може несвідомо тяжіти не до того партнера, який здатний дати їй інший досвід стосунків, а до того, хто допомагає відтворити вже знайомий внутрішній сценарій.

Кернберг описував подібні процеси як повторення патологічних патернів об'єктних стосунків.

У таких ситуаціях людина часто не просто обирає партнера.

Вона несвідомо відтворює знайому роль у вже сформованому патерні об'єктних стосунків.

А партнер поступово займає місце того об'єкта, з яким пов'язаний нерозв'язаний внутрішній конфлікт.

Тоді нові стосунки стають сценою, на якій знову і знову розігруються ті самі переживання покинутості, приниження, залежності, страху близькості чи страху втрати любові.

Саме тому проблема далеко не завжди полягає в тому, що людині просто «не щастить».

Іноді вона зустрічає різних людей, але проживає з ними одну й ту саму історію. Або люди, які можуть дати інший досвід стосунків, сприймаються як нецікаві.

Терапевтична робота в таких випадках полягає не лише у встановленні відповідних терапевтичних цілей стосовно стосунків.

Не менш важливим стає дослідження того, які внутрішні репрезентації себе та іншого активуються у стосунках, які конфлікти стоять за цим повторенням і чому певний тип стосунків продовжує здаватися таким знайомим і привабливим, попри біль, який він приносить.

Адже інколи людина повторює минуле не тому, що прагне страждати, наприклад при мазохістичний патології, а тому, що несвідомо намагається завершити конфлікт, який колись так і не був розв'язаний.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍