«Я ревную свого партнера, і це руйнує нашу близькість...»

Подібні переживання знайомі багатьом людям і нерідко стають джерелом серйозних труднощів у стосунках.

З погляду Отто Кернберга ревнощі є складним психологічним феноменом, у якому переплітаються любов, агресія, заздрість, страх втрати та особливості особистісної організації. 

Отто Кернберг наголошує, що ревнощі самі по собі не є патологією. У своїй нормальній формі вони виникають тоді, коли людина боїться втратити любов важливого для себе партнера. Саме тому Кернберг розглядає їх як природний прояв лібідинальної прив'язаності. Такі переживання є невід'ємною частиною близьких стосунків і намагання захистити пару від втручання третього.

Проте патологічні ревнощі мають іншу природу.

У таких випадках джерелом страждання стає не лише ризик втрати партнера, а й активізація глибших внутрішніх конфліктів.

Кернберг пов'язує патологічні форми ревнощів із високим рівнем агресії, нарцисичною вразливістю, страхом покинутості та труднощами інтеграції позитивних і негативних аспектів репрезентації партнера.

Особливе місце в стосунках та конфліктах пари Отто Кернберг відводить заздрості, називаючи її «найбільшим ворогом любові».

Він підкреслює, що ревнощі та заздрість не є тотожними переживаннями.

Якщо ревнощі пов'язані зі страхом втратити любов у конкуренції з іншими, то заздрість спрямована на те цінне, чим володіє інша людина і чого бракує нам самим.

Саме тому ревнощі нерідко містять не лише страх втрати любові, але й агресію, заздрість та несвідому ворожість до того, що інша людина може володіти чимось цінним, бажаним або недосяжним.

Не дивно, що вони часто супроводжуються контролем, перевірками, звинуваченнями або спробами обмежити свободу партнера.

Отто Кернберг підкреслює, що здатність витримувати ревнощі без руйнування довіри та близькості значною мірою залежить від здатності до інтеграції любові та агресії.

Там, де людина здатна витримувати амбівалентність, ревнощі можуть бути пережиті, осмислені та обговорені.

Проте там, де така здатність порушена, вони починають визначати все життя пари. Тоді ревнощі перестають бути сигналом про важливість стосунків і починають ставати джерелом контролю, підозр та руйнування близькості.

З точки зору Кернберга важливим стає не лише питання того, чи існує реальна загроза втрати партнера.Не менш важливим є розуміння того, які внутрішні конфлікти активуються у стосунках і чому саме вони набувають такої сили.

Для Кернберга центральним було також питання здатності людини витримувати автономію іншого.

Адже любов передбачає визнання того, що партнер є окремою особистістю зі своїми бажаннями, почуттями та внутрішнім світом, який неможливо повністю контролювати.

Саме ця неможливість повного контролю часто стає одним із джерел ревнощів.

Адже інколи людина страждає не лише через страх втратити кохану людину.

А через страх зіткнутися з почуттями покинутості, заздрості, приниження або самотності, які ця втрата може пробудити.

Саме тому у роботі з ревнощами важливим стає не лише питання того, що робить партнер.

Не менш важливим є розуміння того, що відбувається у внутрішньому світі самої людини — з її любов'ю, агресією, заздрістю та страхом втрати.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії