Я розчиняюся у стосунках: коли я закохуюся, то ніби перестаю бути собою... — 

подібні скарги нерідко можна почути в терапевтичному кабінеті.

На перший погляд може здаватися, що йдеться про надмірну прив'язаність або залежність від партнера.

Проте з погляду Отто Кернберга питання часто полягає значно глибше — у здатності людини зберігати власну ідентичність у просторі близьких стосунків.

За Отто Кернбергом, у зрілій любові людина здатна переживати себе окремою особистістю, навіть перебуваючи в емоційно значущих стосунках.

Вона може любити іншого, не втрачаючи відчуття власного Я.

Проте для деяких людей близькість починає супроводжуватися поступовим стиранням психологічних меж.

Вони все більше орієнтуються на потреби партнера, його настрій, очікування та оцінки.

Власні бажання, інтереси та цілі поступово відходять на другий план.

Іноді людина настільки зосереджується на збереженні стосунків, що перестає розуміти, чого хоче сама.

Отто Кернберг пов'язував подібні труднощі з порушеннями інтеграції ідентичності. У своїх працях він зазначає, що:

"Здатність любити іншу людину передбачає консолідовану ідентичність, яка робить можливим самовіддане "вручення" себе іншому без страху втратити себе".

У випадках патології відчуття себе може визначатися присутністю, схваленням або прийняттям з боку іншої людини.

Тоді партнер починає виконувати не лише роль об'єкта любові, а й роль своєрідної опори для власного відчуття цілісності.

Саме тому дистанція, конфлікт або загроза розриву можуть переживатися не просто як втрата стосунків.

Іноді вони переживаються як загроза самому відчуттю себе.

У таких ситуаціях людина може несвідомо відмовлятися від власних потреб, погоджуватися на те, що її не влаштовує, уникати конфліктів або постійно підлаштовуватися під партнера.

Тому, що втрата присутності партнера починає переживатися як щось значно небезпечніше - як втрата себе.

Саме тому терапевтична робота в таких випадках полягає не лише у дослідженні стосунків.

Не менш важливим стає розвиток інтегрованої власної ідентичності, здатності зберігати відчуття “Я”, власні бажання та власні межі, залишаючись при цьому в глибокому емоційному контакті з іншою людиною.

Адже зріла любов, за Отто Кернбергом, це відкриття свободи іншої людини. Це усвідомлення того, що коханий об'єкт — це одночасно і тіло, яким ми прагнемо володіти, і свідомість, у яку проникнути неможливо, і яку неможливо повністю контролювати. 

Отже, зріла любов - не злиття двох людей в одне ціле, це здатність залишатися собою поруч із тим, кого любиш.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії