Представляємо вам огляд наукової статті

ТРАНСФЕР-ФОКУСОВАНА ПСИХОТЕРАПІЯ: 

ВПЛИВ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПАЦІЄНТІВ

З МЕЖОВИМ РОЗЛАДОМ ОСОБИСТОСТІ

Автор - Олексій Лемещук та Катерина Мілютіна

Стаття опублікована в Київському журналі сучасної психології та психотерапії (видання No 2 (10), 2025), м. Київ. 

Повний текст статті доступний безоплатно за посиланням: https://mpp-journal.com/index.php/journal/article/view/92

Стаття присвячена одній з найбільш складних і водночас актуальних проблем сучасної психіатрії та клінічної психології — лікуванню межового розладу особистості (МРО), який характеризується високою поширеністю, тяжкими порушеннями функціонування та складністю терапевтичного втручання.

Основна мета статті - представити українським професіоналам ТФП як модель терапії, спеціально створену для лікування межових пацієнтів, описавши суть моделі, її теоретичні основи, цілі та методи роботи. У статті зібрані дані, що підтверджують емпіричну валідність цієї моделі терапії.

Автори статті наголошують, що саме ці чинники зумовлюють потребу у методах, здатних впливати не лише на симптоми, а на глибинну структуру особистості пацієнта.

Огляд статті підготовлено для Українського інституту вивчення розладів особистості та Української асоціації Трансфер-фокусованої психотерапії.

Трансфер-фокусована психотерапія: 

теоретичні основи та механізми дії

Трансфер-фокусована психотерапія (ТФП) була розроблена Отто Кернбергом  як специфічне  психодинамічне  втручання  для  пацієнтів  з  межовою  організацією особистості. Базуючись на теорії об’єктних стосунків, ТФП ставить у центр терапевтичної роботи аналіз трансферу як вираження внутрішніх об’єктних стосунків пацієнта. 

Важливо: У ТФП трансфер розглядається не як побічний феномен терапії, а як центральний інструмент клінічної роботи, через який стає доступним внутрішній світ пацієнта та його спосіб переживання себе й інших. 

Фундаментальною гіпотезою ТФП є те, що в терапевтичних стосунках пацієнт неминуче відтворює свої розщеплені репрезентації себе та об’єкта, що дає можливість безпосередньо працювати з цими внутрішніми структурами.

Основною   метою   ТФП   є   інтеграція   розщеплених   репрезентацій   себе  та   об’єкта,   що   досягається   через   систематичну   інтерпретацію   домінуючих  афективних  станів  та  примітивних  захисних  механізмів  у  трансфері. 

У ТФП терапевтичний процес починається з укладання чіткого терапевтичного контракту, який визначає базові умови роботи та відповідальність пацієнта. 

Такий підхід створює необхідну безпеку та стабільність, без яких робота з інтенсивними афектами була б неможливою. 

Надалі терапевт дотримується принципу технічної нейтральності, що означає емпатичну зацікавленість, спостереження за всім психічним світом пацієнта і відсутність з боку терапевта ідентифікації з тими чи іншими сторонами внутрішніх конфліктів пацієнта.

У практичній роботі ТФП спирається на класичні психодинамічні техніки, які застосовуються у чіткій послідовності. Терапевт починає з прояснення, допомагаючи пацієнту точніше сформулювати власні переживання. Далі застосовується конфронтація, спрямована на привертання уваги до суперечностей або аспектів досвіду, які залишаються поза усвідомленням. На більш глибинному рівні використовується інтерпретація, яка розкриває несвідоме значення переживань пацієнта, зокрема зв’язки між різними репрезентаціями себе та об’єкта. 

Усі ці інтервенції застосовуються  послідовно,  відповідно  до  принципу  рухатися  від  поверхні  до глибини. 

Механізми терапевтичних змін у ТФП пов’язані насамперед з усвідомленням і інтеграцією суперечливих селф-станів, розвитком рефлексивної функції — здатності розуміти себе та інших у термінах ментальних станів, — а також із трансформацією примітивних захисних механізмів у більш зрілі. У процесі терапії також відбувається формування більш безпечного стилю прив’язаності та поступове покращення регуляції афекту, що має безпосередній вплив на повсякденне функціонування пацієнтів.

Нейробіологічні зміни внаслідок ТФП

Окрему увагу в статті приділено нейробіологічним змінам, пов’язаним із проходженням курсу ТФП  (Perez  et  al.,  2016). 

У статті наведено результати дослідження, яке вперше продемонструвало нейробіологічні кореляти терапевтичних змін у пацієнтів із межовим розладом особистості після завершення лікування. 

Термін проходження ТФП-терапії - в середньому 12,1 місяці.

Використовуючи  функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ), дослідники вивчали нейронну активацію під час виконання емоційно-лінгвістичного  завдання типу «go/no-go» («рух-стоп»),  що  дозволило дослідити взаємодію між негативною емоційною обробкою та гальмівним контролем поведінки.

Детальні результати проведених досліджень наведені у повному тексті статті - а ми наведемо короткий висновок:

Отримані дані, зокрема нейробіологічні зміни, підтверджують гіпотезу, що ТФП сприяє кращому регуляторному контролю префронтальної кори  над  лімбічними  структурами, відповідальними  за  емоційну  реактивність.  

Цікаво,  що  базові  (до  лікування) патерни     нейронної     активації     виявились     предикторами     терапевтичного успіху:  гіпоактивація  правої  дорсальної  передньої  поясної  кори  до  лікування передбачала  більше  покращення  в  обмеженні  імпульсів,  а  гіпоактивація  лівої задньо-медіальної орбітофронтальної кори/вентрального стріатуму передбачала більше зменшення афективної лабільності.

Ці  дані  свідчать,  що  ТФП  може  сприяти  нормалізації  функціонування нейронних мереж, залучених до емоційної регуляції та поведінкового контролю, і надають   об›єктивні   біологічні   маркери   ефективності   психодинамічного  лікування у пацієнтів з МРО.

Емпіричні дослідження ефективності Трансфер-фокусованої психотерапії

Емпіричні дані, наведені в статті, демонструють, що трансфер-фокусована психотерапія має переконливу й послідовну доказову базу. Її ефективність вивчалася у 6 неконтрольованих та 3 рандомізованих контрольованих дослідженнях, починаючи з перших клінічних серій і завершуючи масштабними порівняльними дослідженнями.

Перші дослідження мексиканської групи під керівництвом Пабло Куеваса показали, що ТФП призводить до вираженого зменшення афективної нестабільності та суттєвого зростання загального рівня функціонування, водночас зміни у сфері ідентичності потребують тривалішого лікування. Важливо, що ефективність терапії не залежала від досвіду терапевта, за умови дотримання мануалу та регулярної супервізії. 

Подальше дослідження цієї ж групи, проведене на вибірці жінок з межовим розладом особистості, підтвердило значні покращення за показниками імпульсивності, афективної нестабільності та порушень ідентичності.

Рандомізовані контрольовані дослідження (РКД) надали ще переконливіші докази. 

Кларкін та співавтори  провели перше рандомізоване контрольоване  дослідження, яке  порівняло  три  форми  лікування  МРО:  Трансфер-фокусовану психотерапію  (ТФП),  діалектично-поведінкову терапію (ДПТ) та підтримуючу психодинамічну терапію(ППП).

Усі підходи дали загальне покращення, однак ТФП виявила специфічні ефекти — зменшення гніву, агресії та, разом із ДПТ, зниження суїцидальної поведінки. 

Найбільш унікальними для ТФП стали зміни у рефлексивній функції та стилі прив’язаності: майже третина пацієнтів змінила небезпечний стиль прив’язаності на безпечний, чого не спостерігалося в інших групах. Це  принципово  важливий  результат,  оскільки  стиль  прив’язаності  є  стабільною характеристикою, яка формується в ранньому дитинстві і традиційно вважається резистентною  до  змін. А покращення рефлексивної  функції відповідає теоретичним припущенням  про  механізми  терапевтичної  дії  цього методу.

Подальші великі РКД, зокрема дослідження Doering та співавторів, показали нижчий рівень відсіву, меншу кількість суїцидальних спроб і великі розміри ефектів ТФП у ключових доменах — межових симптомах, психосоціальному функціонуванні та кількості психіатричних госпіталізацій. 

Інші порівняльні роботи підтвердили ефективність ТФП на рівні з іншими структурованими підходами, а систематичні огляди включили її до переліку рекомендованих методів лікування МРО.

Новіші дослідження розширюють ці висновки, демонструючи ефективність ТФП у стаціонарних умовах, а також її вплив на щоденне афективне та міжособистісне функціонування пацієнтів. 

Загалом емпіричні дані свідчать, що ТФП забезпечує не лише зменшення симптомів, а й глибинні, структурні зміни — у сфері емоційної регуляції, рефлексивної функції та прив’язаності, що робить її одним із найбільш обґрунтованих методів лікування межового розладу особистості (МРО).

Детальні результати проведених досліджень наведені у повному тексті статті, доступному за посиланням:

https://mpp-journal.com/index.php/journal/article/view/92

Таким чином, представлена стаття демонструє ТФП як метод, що поєднує теоретичну цілісність, емпіричну доказовість і здатність впливати на ключові механізми патології межового розладу особистості.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії