Сексуальність людини приховує більше загадок, ніж може здатися на перший погляд. 

З одного боку, її витоки закладені в генетичному коді та гормональній регуляції, а з іншого – вирішальний вплив має соціалізація і найперший досвід взаємодії з оточенням. 

Саме на межі біології та психіки народжується унікальний сценарій сексуальної поведінки, який неможливо пояснити лише біологічними механізмами. 

Та чи справді гормони керують нашими бажаннями, чи ключ до розгадки варто шукати у сфері людських стосунків?

Отто Кернберг, доктор медичних наук, психіатр, психоаналітик, психотерапевт, досліджував тему любовних стосунків та розкрив її крізь призму розвитку ідентичності. Він наголошував, що розуміння сексуальності неможливе без аналізу ядерної статевої ідентичності – базового відчуття належності до певної статі – та гендерно-рольової ідентичності, яка формується під впливом культурних і соціальних норм. Саме поєднання цих рівнів, за Кернбергом, визначає не лише характер міжособистісних зв’язків, а й особливості любовних і сексуальних уподобань людини.

У цьому контексті особливо важливо співвіднести погляди доктора Кернберга з даними наукових досліджень, які показують, що навіть у процесах формування статевої диференціації організму не можна ігнорувати роль психосоціальних чинників.

Прослідковуючи розвиток сексуальної поведінки людини та порівнюючи її з іншими видами тварин, особливо з приматами, можна побачити, що роль соціально-психологічних стосунків між немовлям і вихователем у формуванні сексуальної поведінки зростає, тоді як вплив генетичних і гормональних чинників зменшується.

На ранніх етапах розвитку ембріон має ознаки обох статей. Гонади перетворюються на яєчка або яєчники залежно від хромосомного набору. Диференціація завжди відбувається у жіночому напрямку, незалежно від генетичної програми, але лише в тому випадку, коли відсутній адекватний рівень тестостерону. Іншими словами, навіть якщо генетичному коду притаманна чоловіча структура, недостатня кількість тестостерону призведе до розвитку жіночих статевих характеристик. Спрацює принцип переважання фемінізації над маскулінізацією.

Під впливом циркуляції ембріональних гормонів, слідом за диференціацією внутрішніх і зовнішніх статевих органів, відбувається диморфний розвиток окремих відділів мозку. Мозок має амбітипічну будову, і в його розвитку жіночі характеристики також превалюють, якщо не досягається адекватний рівень циркулюючих андрогенів. Специфічні функції гіпоталамуса та гіпофіза надалі будуть диференційовані в циклічні процеси у жінок і нециклічні у чоловіків. Формування мозку за чоловічим/жіночим типом відбувається лише в третьому триместрі після завершення формування зовнішніх статевих органів і, ймовірно, продовжується протягом першого постнатального триместру.

Пубертатні зміни, такі як розвиток вторинних статевих ознак, запускаються центральною нервовою системою під дією зростання рівня статевих гормонів. Гормональний дисбаланс може викликати відхилення: гінекомастію в чоловіків, гірсутизм у жінок, зміну голосу чи інші прояви. Проте, як показують дослідження, сексуальне бажання не завжди прямо залежить від гормональних коливань.

Підсумовуючи, можна сказати, що андрогенні гормони впливають на інтенсивність статевого потягу у чоловіків і жінок; однак провідна роль належить усе ж психосоціальним чинникам.

Таким чином, біологічна основа лише задає напрямок розвитку, тоді як остаточне формування особистісної та сексуальної ідентичності відбувається у взаємодії з психосоціальними факторами.

На сьогоднішній день це менш вивчена і більш суперечлива область, у якій біологічні аспекти тісно переплітаються й взаємодіють із психологічними факторами.

Однією з таких областей є ядерна гендерна ідентичність і гендерно-рольова ідентичність.

У людей ядерна гендерна ідентичність, тобто відчуття належності до жіночої чи чоловічої статі, визначається не біологічною природою, а тим, як виховується дитина до двох–чотирьох років – як дівчинка чи як хлопчик.

Точно так само гендерно-рольова ідентичність, тобто прийнята в тому чи іншому суспільстві норма поведінки, типова для жінок і чоловіків, тісно пов’язана з психосоціальними факторами.

Більше того, психоаналітичні дослідження доводять, що вибір сексуального об’єкта – мішені сексуального бажання – також найбільшою мірою залежить від соціально-психологічного досвіду, набутого в ранньому дитинстві. 

Отже, розгляд біологічних та психосоціальних аспектів розвитку сексуальності показує, що жоден із них не може пояснити феномен людини у відриві від іншого. Біологічні механізми створюють фундамент, але саме ранній досвід, соціалізація та культурні норми визначають остаточне формування ядерної та гендерно-рольової ідентичності. У цьому складному поєднанні, як наголошував Отто Кернберг, прихована основа не лише сексуальної поведінки, але й усього спектру міжособистісних стосунків.

‍

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍