Чи можна вважати людину параноїдною лише тому, що вона відчуває будь-яку загрозу чи небезпеку до себе? Щоб відповісти на це питання розберемося з сутністю параноїдної структури особистості:

Діагноз параноїдної структури особистості для багатьох є свідченням серйозного психічного порушення. Водночас, як і інші типи особистісної динаміки, цей тип організації існує в континуумі вираженості — від психотичного рівня до нормального.

Захисні механізми, що лежать в основі параної, ймовірно, беруть початок у періоді, який передує чіткому розумінню дитиною різниці між внутрішніми і зовнішніми подіями — тобто в той час, коли селф та об’єкт ще не розділені.

Параноїдність включає сприйняття внутрішнього як зовнішнього щодо власного селф. Можливо, що «більш здорові» параноїдні особистості зустрічаються рідше, ніж «більш хворі», однак параноїдний характер може бути присутній на будь-якому рівні его-сили, інтеграції ідентичності, тестування реальності та якості об’єктних стосунків.

Яка етіологія параноїдної особистості?

Клінічний досвід свідчить про те, що діти, які виростають параноїдальними, зазнавали серйозних посягань на відчуття власної ефективності, вони відчували себе знову й знову зламаними та приниженими.

Критика, примхливі покарання, дорослі, яких неможливо задовольнити, та глибоке приниження — це типові елементи у дитинстві людей із параноїдною структурою особистості. Дорослі, діти яких стають параноїдальними, часто самі подають їм приклад. Дитина може спостерігати підозрілі, осудливі установки у батьків, які твердять, що єдині люди, яким можна довіряти, — це члени родини, що є парадоксальним, з огляду на їхню агресивність та об’єктивно доброзичливіший світ школи й навколишнього суспільства. Параноїдальні особистості на межі або в межах психотичного спектру, ймовірно, виростають у сім’ях, де в родинних стосунках домінують критика та глузування або де одна з дітей, яка згодом страждатиме від параної, була мішенню для ненависті та проекційних реакцій інших членів родини, особливо тих, які вважалися «слабкими».

Як описує DSM-V параноїдний розлад особистості?

У DSM-V суттєвою рисою параноїдного розладу особистості є всеохопна недовіра і підозрілість до інших, через що їхні наміри трактуються як зловмисні. Ці прояви зазвичай починають проявлятися в ранньому дорослому віці та виникають у різноманітних життєвих ситуаціях.

Особи з цим розладом припускають, що інші будуть їх використовувати, шкодити їм або обманювати, навіть за відсутності переконливих доказів, які б це підтверджували. Вони підозрюють інших у змові проти них на підставі незначних або зовсім відсутніх доказів і вірять, що на них можуть напасти раптово, у будь-який момент і без причини.

Особи з параноїдним розладом особистості неохоче довіряють іншим або зближуються з ними, оскільки побоюються, що надана ними інформація буде використана проти них.

Такі люди постійно відчувають злість і неохоче прощають образи, травми або приниження, які, на їхню думку, їм завдали. Навіть незначні образи викликають сильну ворожість, яка зберігається надовго.

Чи справедливо описаний параноїдний розлад особистості у DSM-V?

Опис параноїдного розладу особистості в DSM-V, заснований на «трайтах» (ознаках), що з клінічної точки зору є досить поверхневим, хоча в посібнику справедливо зазначено, що наші знання про цей тип особистості обмежені.

З чим зіштовхуються психотерапевти при діагностуванні параноїдного розладу?

У параноїдальної людини мають бути досить серйозні проблеми, перш ніж вона сама звернеться (або її приведуть) по психологічну допомогу. На відміну від депресивних, істеричних або мазохістичних осіб, високо функціональні параноїдні люди, як правило, уникають психотерапії, якщо тільки не переживають сильного емоційного страждання або не створюють серйозних проблем для оточення.

Оскільки вони не схильні довіряти незнайомим людям, параноїдні особистості також навряд чи погодяться добровільно брати участь у наукових дослідженнях.

Терапевту не слід робити висновок про наявність параної лише на підставі свого переконання, що людина, яка звертається по допомогу, помиляється щодо небезпеки, в якій вона нібито перебуває. Деякі люди, які виглядають параноїдними, насправді перебувають під наглядом або переслідуванням — наприклад, з боку членів культу, з якого вони вийшли, відкинутого коханця або ворожо налаштованого родича. Крім того, деякі люди, яких можна діагностувати як параноїдних, дійсно наражають себе на реальну небезпеку; більш того, відразливі риси багатьох параноїдних людей нерідко роблять їх справжніми магнітами для неприємностей. 

Деякі люди, які не є характерологічно параноїдними, тимчасово стають такими в параноїдогенних ситуаціях приниження або пастки.

Під час проведення діагностичного інтерв’ю не варто відкидати ймовірність того, що опитувана особа має обґрунтований страх або що люди, які змушують її звернутися до терапії, особисто зацікавлені в тому, щоб клієнт виглядав божевільним.

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

‍